Прес-офіцер Бобовніков: Про інформаційну межу, пропаганду та "отвєтку" ЗСУ

Depo.ua розпочинає знайомити читачів з прес-офіцерами бригад ЗСУ, які висвітлюють події безпосередньо з зони АТО

Руслан Рудомський
Журналіст відділу «Війна»
Прес-офіцер Бобовніков: Про інформаційну…

Олексій Бобовніков виконував обов'язки прес-офіцера 12-го ОМПБ "Київ" протягом майже усього часу існування батальйону, як самостійної військової одиниці. Він – один з тих ентузіастів, які першими взяли на себе відповідальну місію: інформувати громадськість про народження, життя та бойовий шлях нової української армії.

- Де Вас застала ця війна? Як і чому потрапили саме в 12-й батальйон "Київ"?

- Я киянин, тому війна мене застала після Майдану. Я навіть перестав слідкувати за новинами на деякий час: здавалося, що Янукович втік – тепер все, перемога. А коли 2 березня 2014-го року подивився новини, то відразу зібрався – і у військкомат. Мене призвали на збори (мобілізація тоді ще не була оголошена) до військкомату, і після оголошення мобілізації я, разом із іншими деякий час фактично займався комплектацією 12-го батальйону, тому особисто знав багатьох з тих перших добровольців що прийшли до військкоматів. Звичайно, хотів служити у знайомому колективі. Написав багато рапортів щоб втекти з військкомату на фронт, і нарешті перевели.

- Як Ви стали прес-офіцером?

- У 2014-му році такої посади як "прес-офіцер" в ЗСУ взагалі не існувало, тому служив згідно військової спеціальності, яку отримав під час навчанні на військовій кафедрі: командиром танкового взводу – спочатку у 72-й бригаді, а згодом перевели у 12-й батальйон. Після демобілізації першої хвилі я побачив оголошення на Facebook Міністерства оборони України, що набирається перша група майбутніх прес-офіцерів. Написав. Мені відповіли: "Приходь". Пройшов ці перші, тестові курси, після яких казали, що спрямують до місця проходження служби. Але направлення так і не дочекався, тому поїхав знову до рідного батальйону, поговорив з командиром, взяв "відношення" і знов до військкомату. Якраз потрапив на 5-ту хвилю мобілізації.

- Як звичайній людині, наприклад, цивільному журналісту, стати прес-офіцером?

- Дуже спрощено це виглядає так: їдете до частини в якій бажаєте служити, спілкуєтесь з командиром, берете "відношення" (тобто, лист від частини в якому сказано, що вони бажають Вас бачити на відповідній посаді), їдете до себе у військкомат і укладаєте контракт. Після проходження базового курсу військової підготовки у учбовій частині вас спрямовують на постійне місце служби. Якщо у вас є вища освіта, то через деякий час пройдете ще одне навчання та отримаєте первинне офіцерське звання "молодший лейтенант". Вуаля, і Ви – прес-офіцер. Якщо ж вищої освіти немає, теж не проблема – так як у багатьох бригадах вже створено прес-служби, то військові виші готують фахівців прес-служб.

- В чому бачили свою місію, як прес-офіцера? Взагалі, місію прес-офіцерів…

- В першу чергу це "розвернути армію обличчям до суспільства". У будь-якій країні світу армія - це досить закрита структура. Це не погано саме по собі, це зумовлено специфікою роду діяльності силових структур загалом. Але інформувати громадськість все одно життєво необхідно, тому що коли інформації немає, її місце займають вигадки. А в умовах ведення бойових дій цілеспрямована дезінформація з боку супротивника сіє паніку у цивільних громадян, недовіру до командування з боку військовослужбовців і таке інше.

У 2014-му році, коли я ще командував танковим взводом, десятки разів стикався з відвертими вигадками з боку ворога, які підхоплювали українські ЗМІ не перевіряючи, і потім до тебе шквал дзвінків від рідних: "АААА!!! По телевізору кажуть, що ви в оточенні! Казани! Зрада! Все пропало!"

І добре, коли ти сам на власні очі бачиш ту чи іншу подію, але навіть солдат чи офіцер не може знати всього, що відбувається по всій лінії фронту. Тому правдива, достовірна, і своєчасна інформація – це дуже важливо.

В той же час не можна допускати витоків службової інформації, яка може зіграти на руку ворогу, поставити під загрозу життя та здоров'я військовослужбовців. Адже, на жаль, в Україні "військова" журналістика лише народжується, і часто перебіг бойових дій висвітлюють або коментують люди зовсім далекі від військової справи, які не розуміють наслідків від висвітлення того чи іншого факту.

Прес-офіцер має дуже добре розуміти оцю межу: між необхідністю висвітлення інформації та потенційною шкодою від висвітлення певних фактів. Це, мабуть, найважливіше.

- Я думаю Ви в курсі того, що офіційна інформація з зони АТО, м'яко кажучи, не викликає довіри у ЗМІ. Як Ви вважаєте: чому одним прес-офіцерам журналісти довіряють, а іншим – ні?

- Гадаю тут багато що залежить від особистих якостей прес-офіцера. Від того, як він може не лише надати якісь сухі факти, але й подати їх, пояснити: чому це можна показувати, а це ні. Цивільні журналісти теж розумні люди, і мало хто дійсно хоче завдати шкоди захисникам України. З ними можна порозумітися. З ними необхідно знаходити спільну мову, адже у нас спільні інтереси.

- Чому на четвертому році війни досі немає виробленої системи подачі інформації, а все залежить від окремих індивідуумів (прес-офіцерів) на місцях?

- Українська армія зразка початку 2014-го року – це були залишки тієї ж радянської спадщини з усіма її недоліками. У СРСР не було свободи слова – що сказали, те й написали. Тому взаємодіяти з вільною пресою військових не вчили. А під час незалежності України суспільству, відверто кажучи, було начхати на власні Збройні сили. Зацікавленості з боку ЗМІ, та й з боку суспільства в інформації про армію практично не було, тому, знову ж таки, необхідності у такій системі просто не відчували.

Фактично лише з початком війни, коли зрозуміли що гібридну агресію Російської федерації не виграти лише козацьким духом та гарматами, почали розбудовувати цю систему взаємодії зі ЗМІ. І будувати довелося з нуля.

Коли я почав працювати прес-офіцером, то взяв з дому власну фототехніку (до війни працював фотографом), придбав ноутбук, принтер подарували волонтери... Все було на голому ентузіазмі – я був радий, що у керівництва взагалі з'явилося розуміння важливості цього питання. Зараз я знаю, що у бригадах прес-офіцерам виділили кошти і закупили вже штатну техніку, збудована вертикаль взаємодії від прес-офіцера до Генерального штабу та Міністерства оборони. Роботи ще багато, дуже багато, але головне – є мета, є розуміння її важливості, і є люди, які роблять все можливе, щоб досягти цієї мети.

- Офіційні зведення прес-центру штабу АТО переважно зводяться до статистики кількості обстрілів і не розкривають хоча б приблизної картини того, як воює українська армія, яких локальних успіхів досягає тощо. Здебільшого, таку інформацію ЗМІ отримують від волонтерів. Чому так? І як мало б бути, на Вашу думку?

- Насправді, це одне з тих питань, на які складно відповісти у двох реченнях.

По-перше, річ у традиційній для нашого суспільства недовірі до офіційних джерел інформації. Всі звикли до стереотипів, що "влада приховує", а "козацька старшина щось мутить".

По-друге, прямо кажучи, офіційні повідомлення часто не всім цікаво читати. Вони написані сухо, виважено кожне слово, і тому не такі цікаві для загалу як живі та написані простою і зрозумілою мовою "пости" волонтерів або простих бійців.

Проте не можна забувати, що і волонтери часто-густо видають викривлену, неперевірену інформацію. Я, як прес-офіцер неодноразово з таким стикався.

Наприклад: Слід згадати, що на той час в нас не те що загиблих не було, взагалі було тихо, жодного пострілу. Тобто інформація цілком не відповідала дійсності. І з взуттям проблем не було – всі якраз отримали нові "Талани". А уявіть, що це повідомлення читають рідні бійців, які хвилюються та чекають своїх синів, чоловіків, братів?.. І це писала людина, яка дійсно багато допомогла нашому батальйону, і яка просто взагалі не подумала про наслідки.

Те саме стосується і повідомлень про загибель. Не думаю, що хтось бажає рідним дізнаватися такі новини з Інтернету. Але бажання заробити "лайків" деяким затьмарює мораль та етику, на жаль.

Тому дійсно, офіційна інформація може бути сухою, не цікавою, не супер-оперативною, але вона завжди точна та перевірена.

Вважаю, виправити це може лише відхід від "радянської спадщини" у поданні інформації. Я не агітую офіційні джерела інформації постити котиків та писати з матюками, але і мову газети "Правда" зразка 1960-х років треба забути. Інформацію потрібно подавати цікаво. Певні зрушення в цьому вже є. Наприклад, мені дуже подобаються ролики, які зараз роблять військові журналісти – раніше подібне робили лише окремі ентузіасти.

- Чому дуже рідко, тобто, майже ніколи, не повідомляють про нашу "отвєтку" по ворожих позиціях, хоча вона насправді є. Яка в тому логіка чи сенс?

- На це питання дуже просто відповісти: тому що ми не порушуємо умови Мінських домовленостей. І не даємо ворогові навіть інформаційного приводу для перекручування фактів. "Отвєтка" – це наслідок обстрілу російськими окупаційними підрозділами наших позицій, а не навпаки.

- Як саме і ким фільтрується інформація, котра надходить з фронту? Як Ви її подавали, з ким узгоджували? І чи так само це все працювало під час "офіційних" бойових дій (бої під Металістом, наприклад)?

- Найголовнішим цензором для себе був я сам. Ще командування батальйону іноді вносило корективи, але таких випадків я можу пригадати буквально один-два. Ну і пару разів я мав доводити, що ми повинні подати ту чи іншу інформацію. Наприклад, про поранення військовослужбовців. Але загалом у мене не було жорсткого контролю "з гори" і мені це дуже подобалося – була власна відповідальність за справу, яку роблю.

- Як Вам співпрацювалося з журналістами?

- По різному. Іноді журналісти адекватні та розуміють, а іноді їм потрібна сенсація, "зрада" і нічого іншого. Тоді вони вдаються до будь-яких хитрощів і проконтролювати ти нічого не можеш.

Наведу приклад з реального життя: один офіцер дуже хотів собі пістолет ТТ. Командування сектору пішло назустріч, та знайшло йому цей ТТ. Він при мені похизувався ним перед журналістами, сказав який він щасливий що зміг його отримати, що знайшов навіть випуску 1937-го року (ТТ випуску до 1939-го року вважаються надійнішими за ті, що випускалися під час війни), і так далі. Журналісти зняли, і в репортаж вставили одну його цитату "Пістолет 1937-го року", а сюжет назвали "Армія воює довоєнним озброєнням". Просто жах.

Але в більшості випадків таких проблем не було. Тим паче, що зона АТО – це таке місце, що там завжди щось відбувається, завжди є про що цікаве розказати та показати і вигадувати нічого не треба: просто бери і фіксуй, не прикрашаючи та не спотворюючи факти.

- Які найбільші труднощі в роботі прес-офіцера?

- Під час моєї служби це була, мабуть, невизначеність. Не було нормативної бази – ні обов'язків у Статуті, ні якихось положень. Ніхто на 100% не розумів: що то за дивний звір такий – прес-офіцер. Мені пощастило, що командування батальйону в цілому розуміло важливість висвітлення інформації про діяльність підрозділу, але так було не у всіх військових частинах та підрозділах.

Крім того, так як я був сам, то потрібно було бути "комбайном": готувати і тексти, і фото, і відео, і "розкрутку" сторінки на Facebook робити... Це дійсно дуже корисний досвід для мене. Я багато чому навчився за той час.

Зараз вже є положення про прес-служби, а в бригадах створено та укомплектовано прес-служби з декількох людей, тому ці питання більшою мірою вирішено позитивно.

- Чи часто стикаєтесь з викривленням у ЗМІ інформації про Ваш батальйон? Чим це, на вашу думку, викликано?

- Не часто, але кожен раз це дуже образливо. Тим паче, що одна річ читати "фейк" від росіян – з них хоч посміятися можна. Зовсім інша справа, коли таким займаються українські ЗМІ. Найчастіше з їх боку це викликано просто бажанням "зібрати лайків", тобто викликати підвищений інтерес до себе. А погані новини завжди мають більший резонанс. Тому, якщо "смажених фактів" немає, то одні їх вигадують, а інші поширюють не перевіряючи.

- Що Ви думаєте про інформаційну політику держави і про доцільність існування Міністерства інформаційної політики?

- Не можу це коментувати, тому що я з ними взагалі практично не стикався. Ні з тим, ні з іншим.

- Чи потрібно Україні, на Вашу думку, якісна пропаганда і чи варто працювати саме над власною пропагандою, стосовно війни і так далі, як це робить та сама Росія, враховуючи, що пропаганда в 90% – це чиста брехня?

- Не бачу нічого поганого у здоровій пропаганді, і не згоден з тим що це на 90% брехня. Якщо похвалитися нічим, як Росії, то їм доводиться брехати, але нам дійсно є чим пишатися, просто потрібно про це розповідати. Це і буде найкраща здорова і правдива пропаганда. А до відвертої брехні вдаватися не треба у жодному разі.

Мені здається, треба більш агресивно протидіяти "фейкам" з боку Росії. І не просто спростовувати, але і творчо відповідати на це. Жартом, сатирою, іншими жанрами. Поки що цим займаються ентузіасти – різні талановиті люди створюють веселий та дотепний контент, який підіймає настрій, та висміює недолугість тих чи інших "вкидів" з боку Росії. Але ефект буде значно більший, якщо цим займатися цілеспрямовано та організовано.

- Чому, на Вашу думку, скасували посаду прес-офіцера в 12-му ОМПБ "Київ"?

- Батальйон перестав бути де-факто окремою військовою частиною, як це було у 2014-му році. Він є підрозділом окремої військової частини – 72-ї окремої механізованої Красноградсько-Київської бригади, де є штатна прес-служба, яка висвітлює діяльність бригади та 12-го ОМПБ зокрема. Тому окремого прес-офіцера батальйону в такому випадку не передбачено. Хоча, я б з радістю читав новини саме про свій бат.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme