Від зброї до браку контролю: Чотири причини, чому Україну поки не беруть в НАТО

Вчора, 25 лютого, президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Говорили переважно про надання Україні вже у 2021 році Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Точніше, український президент, який був ініціатором розмови, намагався переконати очільника альянсу в готовності України до ПДЧ.

Однак, не все у цьому питанні так просто і самої лише дипломатії може бути замало.

Якщо узагальнити, для інтеграції в альянс важливі два аспекти – політичний і військовий. Тобто, країна має хотіти бути членом НАТО і відповідати вимогам (стандартам) альянсу.

Після перемоги Революції Гідності з бажанням вступу до НАТО у нашій державі все гаразд – що в.о. президента Олександр Турчинов, що президент Петро Порошенко, що президент Володимир Зеленський, розуміючи, що лише членство в НАТО може вберегти Україну від подальших агресій з боку неврівноваженого північно-східного сусіда, відкрито декларували і продовжують декларувати євроатлантичний курс. 

У 2018-му НАТО надав нам статус країни-аспіранта, фактично записавши у чергу на вступ (а ще Грузію, Боснію та Герцеговину). 

Та наразі НАТО не дуже поспішає не те що приймати Україну до себе, але й видавати  нам План дій з членства (ПДЧ).

Читайте також: ПДЧ України замість Грузії: До чого призведе "дипломатична атака" Зеленського на керівництво НАТО

І якщо відкинути геополітику та зосередитись на конкретній проблематиці, то Україні стати членом НАТО наразі заважають наступні фактори (не лише, але ці найбільше):

1. Недостатній рівень демократичного цивільного контролю за збройними силами

Вирішення цієї проблеми лежить не у військовій, а політичній площині. І хоча в Україні було багато зроблено у цьому напрямку як попередньою владою (5 квітня 2018 року був ухвалений закон "Про національну безпеку України", який є базовим у цій сфері), так і нинішньою (новий закон "Про Службу безпеки України" вже оцінили в НАТО), та все ж попереду чимало роботи.

І головне, на що постійно звертають увагу представники альянсу, це брак прозорості в оборонній сфері. У трактуванні НАТО, прозорість має стосуватись перш за все фінансової інформації і використання фінансових ресурсів. А в Україні це питання досі не приведене у відповідність до західних стандартів.

2. Згортання реформ в оборонному секторі

Мабуть, найболючіше питання у цьому списку. Адже це та сфера, у якій близько року тому почався тотальний відкат назад. І це не голослівні звинувачення. Після вступу на посаду нинішнього міністра оборони Андрія Тарана одним з перших був наказ про ліквідацію Проектного офісу реформ Міністерства оборони України.

Ну а потім почалося й саме згортання реформ, навіть тих, які вже стабільно і успішно працювали. Насамперед, реформи системи харчування. Також можна згадати і медичну реформу, і згортання оборонних програм (САУ "Дана", кораблі "Корвет" і "Лань"), і навіть спроби Тарана повернути п'ятикутні зірки на погони замість зірок Скоропадського.

Читайте також: Знову корм замість їжі: Як Міноборони Зеленського поховало реформу харчування ЗСУ

А однією реформою Держконцерну "Укроборонпром", якою б масштабною вона не виглядала, перекрити згортання базових армійських реформ не вдасться.

3. Радянський стандарт зброї, техніки та боєприпасів

Найбільш затратна з точки зору фінансів частина. Більшість техніки, зброї і боєприпасів Україна отримала "у спадок" від СРСР, де про жодну синхронізацію чи спільні стандарти з НАТО мови бути не могло.

Наприклад, українська армія досі використовує ствольну артилерію калібру 152 міліметри, тоді як стандартом НАТО є калібр 155 міліметрів. І щоб вирішити цю проблему, ЗСУ треба одночасно перекомплектувати артилерійськими установками нового калібру, і забезпечити їх відповідними набоями. Те ж саме стосується танків (калібр 125-мм у нас і 120-мм в НАТО), стрілецької зброї тощо.

Звісно, роботи у цьому напрямку ведуться. Зокрема, сучасні вітчизняні САУ "Богдана", танк "Ятаган" і бойові модулі для БТРів і БМП вже випускаються під НАТОвський калібр. Однак, процес перебуває лише на початковій стадії. До того ж без власного заводу з виробництва боєприпасів потрібного калібру нам в НАТО робити буде нічого.

Адже стандартизація калібрів і досягнення повної взаємосумісності боєприпасів і озброєнь – це не примха альянсу, а життєва необхідність. Союзники на полі бою мають використовувати однакові снаряди незалежно від того, для якої зброї чи країни їх виготовили. Це робиться для того, щоб заміна боєприпасів не впливала негативно на якість виконання бойового завдання.

4. Скандали в оборонному відомстві

У ЗМІ давно і активно обговорюють конфлікт між міністром оборони Андрієм Тараном і головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком. Два місяці тому цей конфлікт переріс у настільки гостру фазу, що Хомчак з Тараном демонстративно перестали вітатись.

Навіть подейкували, ніби голова Офісу президента Андрій Єрмак підштовхував президента Зеленського звільнити їх обох. Однак, президент вирішив зіграти роль миротворця, провів з обома серйозні бесіди, за підсумками яких що Тарану, що Хомчаку дали ще один шанс.

Разом з тим, негативних відгуків у пресі обидва так і не позбулись. 

Також можна згадати, як у січні цього року головнокомандувач Збройних сил Руслан Хомчак, начальник Генерального штабу Сергій Корнійчук і командувач Повітряних сил Сергій Дроздов отримавши суворі догани від міністра оборони Андрія Тарана, у відповідь подали до суду на Міністерство оборони.

Ну а з останнього можна виділити публічну перепалку прем'єр-міністра Дениса Шмигаля з віце-прем'єр-міністром з питань стратегічних галузей промисловості Олегом Уруським, яка сталося буквально днями.

Звісно, все це б'є не лише по рейтингу президента Зеленського, який є верховним головнокомандувачем, а й по іміджу Збройних сил України в цілому, за якими пильно стежать в НАТО.

Читайте також: Конфлікт Тарана і Хомчака: Кого звільнить Зеленський

Недопрацювання у всіх цих питаннях гальмують Україну на шляху до НАТО. Та найгірше те, що українська влада з року в рік вперто намагається загравати з альянсом, приймаючи половинчасті рішення і сподіваючись, що й так пройде. Але не проходить, про що представники НАТО вже говорять прямим текстом.

Зокрема, 18 листопада 2020 року відбулося засідання круглого столу на тему "Відносини Україна – НАТО в контексті сталого миру на Донбасі", під час якого директорка Центру інформації та документації НАТО Вінета Клейне нагадала Україні, що короткого шляху до членства в альянсі не існує.

"Україні треба ще успішно завершити всі ті реформи у секторі оборони і безпеки, які вона почала за попередньої влади. Не повинно бути, для прикладу, одного кроку вперед і двох кроків назад", – заявила Клейне.

Читайте також: Шлях до НАТО: Три напрямки, які має розвивати Україна