"Обстріли за межами зони розведення": Чому мир на Донбасі залишиться бутафорією (КАРТА)

Depo.ua продовжує відстежувати ситуацію навколо війни на Донбасі. Поки президент України Володимир Зеленський звітує перед Макроном і Меркель про те, що успішно завершує розведення сил на останній з трьох визначених тестовими ділянок, прес-центр штабу АТО не втомлюється повідомляти про ворожі обстріли, у тому числі, зовсім поруч зі згаданими "зонами безпеки".

Зокрема, в районі ділянки розведення №3 поблизу населених пунктів Богданівка та Петрівське на Донеччині, збройні формування Російської Федерації та їхні посіпаки з "ДНР" не перестають вести вогонь по позиціях Об'єднаних сил неподалік межі вищезазначеної ділянки.

Так, у п'ятницю, 15 листопада ворог вів вогонь з великокаліберного кулемету з напрямку Вікторівки по наших позиціях в районі Новогнатівки. У суботу, 16 листопада, російські окупанти стріляли з мінометів калібру 82-мм та великокаліберних кулеметів по укріпленнях Об'єднаних сил неподалік Старогнатівки. Вогонь вівся з напрямку Петрівського.

При цьому в межах ділянки розведення №3 панує показушна мирна ідилія: ніхто не стріляє і триває очищення територій від вибухонебезпечних предметів.

Що характерно, мало чим відрізняється ситуація й поблизу Золотого і Станиці Луганської. Днями окупаційні війська завдали удару по позиціях 46-ї десантно-штурмової бригади в районі, який безпосередньо примикає до ділянки розведення в Станиці Луганській. А для Золотого у штабі ООС навіть спеціальне визначення придумали для характеристики ворожих обстрілів: "за межами зони розведення".

Таким чином всі ці "ділянки миру" на Донбасі нагадують не що інше, як "Потьомкінські села" – декорації, створені з метою окозамилювання та створення оптичної ілюзії миру. А насправді, якби керовані Росією бойовики "Л-ДНР" хотіли миру, то їм для припинення обстрілів не потрібно було б жодних ділянок розведення сил.

Разом з тим треба визнати, що президент Зеленський змушений грати в таку гру, тому що він зв'язаний певними міжнародними зобов'язаннями і у вибраній ним стратегії поведінки справді багато, якщо не все, залежить від цього бутафорного клаптикового миру на Донбасі. Однак не варто забувати, що Зеленський сам загнав себе у цю ситуацію, зробивши головну ставку на досягнення миру шляхом переговорів з Росією.

І хоч поки що все йде за сценарієм Зеленського: сили та засоби розведено, Макрон і Меркель у захваті і тиснуть на Путіна щодо зустрічі у "нормандському форматі", Путін нервує і не може придумати причин для чергового перенесення цієї зустрічі на невизначений термін. Наче все добре, але є ряд але.

По-перше, всі ці обстріли з боку підконтрольних Росії бойовиків "Л-ДНР" поруч з ділянками розведення сил спрямовані на те, щоб спровокувати сили ООС на вогонь у відповідь, який росіянами буде зафіксований як "вогонь у межах ділянки розведення" і використаний проти України під час міжнародних переговорів чи то у Мінську, чи у "нормандському форматі".

По-друге, чому Зеленський взагалі вирішив, що зустріч у "нормандському форматі", заради якої він демонстративно пішов на поступки національними інтересами, буде вдалою для України? Адже Німеччина є стратегічним партнером Росії у проекті "Північний потік-2", а Франція за президенства Макрона взагалі відкрито підтримує Росію, вбачаючи у ній геополітичну противагу Китаю. Так, зараз обидві країни тиснуть на Москву в питанні проведення "нормандської зустрічі", але провести зустріч і отримати з неї користь для України – це різні речі.

Наприклад, Росія може включити "режим миротворця" і запропонувати на цій зустрічі продовжити розведення сил уздовж усієї лінії розмежування. Враховуючи реалії сьогодення, цей процес затягнеться на роки (поки розводитимуть війська в одному місці – триватимуть провокаційні обстріли в іншому), так і не вирішивши ситуацію по суті. Зате проти Росії не будуть запроваджені додаткові санкції, а то й частково будуть скасовані вже запроваджені – адже "вона ж за мир і пропонує варіанти".

Путін давно дав зрозуміти, що його не цікавить український Донбас, як територія – інакше його анексували б шляхом псевдореферендуму ще влітку 2014 року, за аналогією з Кримом. Путіна війна на Донбасі цікавить, в першу чергу, у якості такої собі гирі на ногах України, яка гальмуватиме її економічний розвиток (на війну щороку йдуть колосальні ресурси, які могли б йти на реформи та розвиток) і євроатлантичну інтеграцію.  

Тому, як вже зазначалося раніше, поки що вся історія стосунків президента Зеленського і президента Путіна виглядає так, що Зеленський сідає грати в карти з шулером. З усіма наперед очевидними наслідками.

Читайте також: Розведення в Золотому: Коли Зеленський говоритиме з Пушиліним і Пасічником на прохання Путіна.