Новий командувач ООС: Хто такий Олександр Сирський

6 травня президент України Петро Порошенко представив військовослужбовцям на Донеччині нового командувача Операцією об'єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Сирського.

 

Як відомо, командувач ООС призначається на ротаційній основі терміном на 1 рік. Попередній рік Об'єднані сили (по суті, від моменту їх створення) очолював генерал-лейтенант Сергій Наєв.

 

Що стосується Олександра Сирського, то він вже раніше був начальником Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ – у 2016-2018 роках, обіймаючи паралельно посаду начальника штабу – першого заступника керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

 

Про Олександра Сирського відомо небагато. Якщо вірити його електронній декларації за 2018 рік, то основним його місцем роботи є Військова частина А0135 (Об'єднаний оперативний штаб Збройних сил України) у місті Києві, у якій він займає посаду командира.

 

Чинне військове звання, генерал-лейтенанта, він отримав в один день з Сергієм Наєвим – 5 грудня 2016 року – перебуваючи на посаді начальника Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України.

 

До цього, на початку 2015 року, Сирський був призначений на посаду начальника штабу – першого заступника керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Брав участь в Дебальцевській операції, де справив досить неоднозначне враження.

 

За свідченнями комбата 79-ї бригади, майора ЗСУ з позивним Майк, перед початком бойової операції зі штурму сусіднього Логвинового 12 лютого 2015 року, Сирський зі штабу обіцяв бійцям підтримку з боку Дебальцевого, однак допомоги тоді бійці так і не дочекались. Більше того, Майк прямим текстом звинувачує штаб у тому, що його навіть не попередили про відсутність тієї самої допомоги, щоб його бійці могли розраховувати лише на самих себе. У підсумку це призвело до того, що 79-та бригада, не дочекавшись підкріплення, під тиском бурятських танків змушена була залишити вже звільнене Логвинове.

 

"Вони навіть не сказали, що у них цього немає. Просто промовчали. Як можна довіряти командиру, якщо він не говорить людині, за що він через дві хвилини помре?", – розповідає про ті події комбат 79-ї бригади.

 

Сам Сирський про ті події розповідає, що 28 січня 2015 року прибув з групою офіцерів штабу АТО у Дебальцеве за рішенням начальника Генштабу Віктора Муженка і одразу виявив, що у штабі сектору відсутній аналіз та прогноз можливих дій противника, тому робота керівництва сектору по плануванню подальших дій носила ситуативний характер.

 

За словами Сирського, ситуація ускладнювалась тим, що інформація про поточну обстановку від керівника сектору "С" полковника Віктора Тарана суттєво відрізнялася від тієї, яку штаб отримував від нашої розвідки. Також Сирський ставить в вину Тарану те, що наші підрозділи здали Логвинове раніше, перед згаданим штурмом, а також те, що керівник сектору не дозволив українським саперам знищити мости через річку Карапулька, які згодом захопив ворог і переправив свою бронетехніку в тил нашим військам.

 

Щодо подій безпосередньо 12 лютого, то Сирський пояснює їх наступним чином: "Спочатку все йшло за планом. Наші підрозділи увійшли в Логвинове і в ході жорстокого бою почали поступово витісняти бойовиків. Танки противника після нашого вогню стали відходити в сторону Калинівки. Ми оцінили це так, що противник почав відступати. Критична ситуація склалася, коли після розходу боєкомплекту наші танки пішли на перезарядку".

 

В цілому ж про Дебальцевську операцію Сирський розповідає, що на його прохання начальник Генштабу наказом підпорядкував йому всі підрозділи, які виконували завдання на плацдармі, за винятком самого Дебальцевого, а у місті залишався керувати полковник Таран. За словами Сирського, саме він керував виходом українських військ з оточеного Дебальцевого.

 

"У ніч 16 лютого по закритому засобу зв'язку начГШ поставив мені задачу по забезпеченню виходу наших військ з району Дебальцеве. Це був організований вихід. Я своїми підрозділами зайняв дві висоти вздовж дороги, якою здійснювався вихід. Їх зайняли десантники і утримували ті дві висоти фактично до повного виходу з Дебальцевого наших підрозділів. Відхід здійснювався двома маршрутами. Артилерія нанесла ураження по всіх розвіданих опорних пунктах противника, які знаходилися між Калинівкою та Логвиновим. Далі, по позиціях противника в районі Санжарівки – для прикриття іншого шляху виходу. Наші танки з 1 роти 14-ї бригади на передовій вели гру на живця – виманювали танки противника. Ті виходили з укриттів і потрапляли під вогонь наших "Булатів", які були зосереджені в вогневих засідках. Тоді противник в цих дуелях і боях втратив декілька танків і дві БМП. Таким чином, на момент виходу всі основні опорні пункти та підрозділи противника були подавлені, і він не зміг адекватно зреагувати на наш вихід. Тому вихід був проведений організовано – пішки чи на машинах, але організовано", – пригадує ті події Олександр Сирський.

 

Сам Муженко про ті події говорить наступне: "Олександр Сирський їхав туди тільки для того, щоб розібратися. Але наступного дня після його приїзду пішли бої за Вуглегірськ. Не було можливості відправити керівника сектору на виконання конкретного завдання, щоб при цьому він розумів загальну обстановку і керував всіма підрозділами. Тому вирішили, що питанням Вуглегірська займеться Сирський. Він це організовував, і відхід з Вуглегірська теж. Потім інша операція, яку Сирський з частиною батальйонно-тактичної групи 30-ї бригади організовував – це доставка боєприпасів у район Нікішиного, Рідкодуба".

 

Тобто, Сирський ситуативно опинився в самому епіцентрі подій і, не розгубившись, взяв на себе організацію бойових дій на місці. Це характеризує його, як досвідченого і рішучого командира. Однак, ситуація зі штурмом Логвинового все ж кидає певну тінь…

 

"Безпосередньо в боях за Логвинове Майк вийшов напряму на мене і каже: "Я не можу добитися, щоб мене посилили танками і не відчуваю підтримки артилерії". Я був з ним постійно на зв'язку і дав команду підтримати. Танками його посилили. Давили артилерію противника. На жаль, мабуть, не так ефективно. На жаль, не кожен залп, не кожен снаряд попадає в ціль, і це дає можливість виживати в умовах війни", – згадав Муженко про штурм Логвинового 12 лютого.

 

Як би там не було – повної об'єктивної картини про ті події ми вже не дізнаємось. Однак не варто забувати, що на початку 2015-го року ситуацію в українській армії можна було охарактеризувати простим словом "бардак", тому ситуації, коли далеко не всі команди штабу виконувались (з різних причин: страх, саботаж тощо) були непоодинокими.

 

Якщо говорити в контексті посади командувача Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ, то Олександр Сирський обіймав цю посаду від 2016 року і до моменту призначення а неї Сергія Наєва у березні 2018 року. Однак, наразі достеменно невідомо: очолить Сирський лише Операцію Об'єднаних сил, а Сергій Наєв залишиться командувати Об'єднаним оперативним штабом і, згідно чинного законодавства, стане першим заступником командувача Об'єднаних сил, чи Сирський буде суміщати обидві посади, як це робив Наєв.