Нагороди АТОвців: Чому армія досі живе за Кучми з Януковичем

Війна з Росією сформувала потребу впровадження низки державних нагород за подвиги на полі бою, які б вручалися бійцеві одразу – без складної бюрократичної процедури. Але для цього потрібно реформувати цілу підгалузь – нагородну систему України. Власне, пропонувалося це зробити ще в жовтні 2015-го року, однак віз і нині там.

Яскравою тому ілюстрацією є випадок, який зараз має місце в 54-й бригаді (виконує бойові завдання на Світлодарській дузі), який набув розголосу завдяки волонтеру з Дніпра Юрію Мисягіну.

Якщо коротко, то 2 березня цього року бійці 1-го батальйону 54-ї бригади поблизу Троїцького влучним вогнем знищили ворожу БМП-2 з екіпажем, з якої вівся обстріл позицій ЗСУ. Командування 54-ї бригади вирішило нагородити всіх бійців, які відзначились в ході цієї операції, зібрало всі необхідні документи і направило їх далі по ієрархії на "Сектор". Але там, чомусь, дане питання "застрягло" і документи далі "по ланцюжку" з незрозумілих причин не йдуть.

Власне, даний випадок далеко не єдиний (варто почитати хоча б коментарі під постом Мисягіна) і таке трапляється в кожній бригаді. Разом з тим, справедливішою від цього ситуація не стає, більше того – показує всю недосконалість нагородної системи країни.

Мало хто знає, але досі відзначення державними нагородами проходить згідно процедури, описаної в Указі президента України №138 "Про Порядок представлення до нагородження та вручення державних нагород України" від 19 лютого 2003 року (підписував його ще Кучма). Згідно цієї процедури, подання на державну нагороду проходить з десяток щаблів перед тим, як буде прийняте остаточне рішення.

Крім цього, в оборонному відомстві України досі діє Указ Януковича №365, який встановлює квоти на нагородження військовослужбовців. Це прямо чи опосередковано тисне на тих, хто приймає рішення про нагороди бійців і зв'язує їм руки, адже подвигів у воюючої армії багато, а квоти на нагороди залишились з мирного часу.

Що характерно, проблема ця далеко не нова і не раз вже підіймалася на всеукраїнському рівні. Зокрема, 31 січня 2017-го року відбувся брифінг на тему: "Чому воїни АТО не отримують заслужені нагороди? Хто винен? Що робити щоб нагорода завжди знаходила ГЕРОЯ?", який організовувала всеукраїнська громадська організація "Країна".

На брифінгу було проаналізовано незадовільний стан нагородної політики Держави під час проведення бойових дій та запропоновано ефективні, на думку організаторів, вароіанти рішення проблеми. Зокрема, голова ВГО "Країна" Олександр Сопов (автор 10 знаків державних нагород України та більше 200 відомчих заохочувальних відзнак) запропонував передати нагородження бійців АТО на розсуд бойових командирів.

"Для того, щоб вирішити проблему невчасного нагородження бійців заслуженими нагородами, ми пропонуємо передати це питання на розсуд командира військової частини, яка знаходиться в зоні бойових дій, оскільки саме він точно знає, хто заслуговує на нагороду", – сказав Сопов.

Вже тоді акцентувалась увага на тому, що часто бійці не отримують нагороди через бюрократичні перепони. Причому, на всіх рівнях – від безпосередньо збройних сил, до Міноборони, коли йде мова про відомчі нагороди, і Державного управління справами (ДУС), яке завідує державними нагородами.

Що з цим всім робити? Однозначно – реформувати. Приводити у відповідність до вимог часу, і чим швидше – тим краще.

До речі, рік тому, в березні 2017-го року міністр оборони Степан Полторак висловлювався за зміну системи нагородження військовослужбовців з метою прискорення цієї процедури. Міністр тоді висловив думку, що необхідно змінювати застарілі підходи до системі нагороджень та процедури подання на нагороди, як відомчі, так і державні.

"Ми працюємо над тим, щоб удосконалити вже застарілу систему, яка працює дуже повільно. Приміром, подання на державну нагороду проходить з десяток сходинок перед тим, як буде прийнято рішення. Цю систему однозначно треба осучаснити та вдосконалити", – заявив тоді Полторак.

Щоправда, далі слів ситуація, як бачимо, чомусь не пішла. Хочеться вірити, що так сталося не тому, що комусь це вигідно, а тому, що просто руки ще не дійшли…

Також хочеться вірити, що це питання таки вирішиться. Адже від цього напряму залежить бойовий дух українських захисників, особливо на фоні психологічної втоми від війни, яка вже й без того затягнулася. Тому в цій ситуації важливо не лише нікого не забувати, але й важливо достойно проводити сам процес нагородження. Люди повинні відчувати ту повагу, яку вони заслужили своїм героїчним вчинком і аж ніяк не повинні самі вибивати в "паркетних генералів" заслужене ними на полі бою.