Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада

Це військове об'єднання має давню історію і досить неоднозначне сьогодення, сповнене поразок і звершень

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дні…

Основне військове призначення 25-ї  окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади - дії у тилу противника. Для цього об'єднання оснащене відповідним озброєнням (має у своєму складі БМД-1, БМД-2, БТР-Д а також 2С9 "Нона") й може десантуватися в повному складі разом із технікою для виконання отриманого завдання.

Історія бригади

Формування майбутньої 25-ї бригади на базі окремих гвардійських повітряно-десантних бригад розпочалося 1942 року, у розпал Другої світової війни, і завершилося до 1944 року. Після цього з'єднання в повному складі було відправлене на Карельський фронт, для участі в наступальній операції, яка проводилася 7-ю Окремою Армією.

21 - 24 червня 1944 року з'єднання бере безпосередню участь у проведенні Свірсько-Петрозаводської наступальної операції, де допомагає форсувати берег ріки Свір, контрольований фінськими та німецькими військами.

Зокрема було здійснене псевдофорсування ріки, в ході якого 12 десантників, під зливою вогню перепливаючи Свір,  штовхали перед собою плоти з макетами солдатів і кулеметів. Німецькі війська для зупинки "форсування" задіяли основні сили артилерії, таким чином демаскувавши їх, що дозволило артилерії радянської армії знищити ці вогневі точки і відкрити можливість для безпечного наступу.

Другу світову війну солдати майбутньої 25-ї десантної бригади закінчили 10 травня 1945 року на річці Вітьва біля Строковіци у тодішній Чехословаччині, з'єднавшись там з американськими військами.

25 вересня 1948 року почалося формування на базі згаданих десантних з'єднань 217-го гвардійського парашутно-десантного полку, що увійшов до складу 13-ї повітряно-десантної ордена Кутузова II ступеня дивізії 37-го гвардійського Свірського повітряно-десантного корпусу.

Із серпня 1969 року частини з'єднання дислокувалися у місті Болград в Одеській області.

Легендарні частини ЗСУ: 25-а десантна бригада - фото 1

У період з 1979 по 1989 роки 119 офіцерів і прапорщиків полку брали участь у війні в Афганістані.

Крім того, 217-й гвардійський парашутно-десантний полк виконував урядові завдання на території тодішніх Вірменської і Азербайджанської РСР.

Після розпаду СРСР відбувся розподіл 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії та відповідно 217-го гвардійського парашутно-десантного полку між Україною і Росією. У результаті 217-й гвардійський парашутно-десантний Свірський ордена Кутузова III ступеня полк у складі 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії відбув до Іваново Російської Федерації.

Нова історія бригади

Відповідно до наказу Міноборони України від 5 травня 1993 року на базі 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії почато формування 1-ї аеромобільної дивізії Збройних Сил України, а на базі 217-го гвардійського парашутно-десантного полку зі складу 98-ї повітряно-десантної дивізії формується 25-а повітряно-десантна бригада 1-ї аеромобільної дивізії. 5 червня 1993 року особовий склад 25-ї повітряно-десантної бригади в складі 1-ї аеромобільної дивізії прийняв присягу на вірність народу України.

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 4

 Передислокація технічного складу 25-ї бригади (фото УНІАН)

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 5

 Фото УНІАН

У період з травня по липень 2002 року 25-а повітряно-десантна бригада  була передислокована в смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області. Тоді ж бригада і отримала свою теперішню повну назву — 25-а окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада.

25-а бригада під час Євромайдану

28 січня 2014 року на закритій нараді в Кабміні Микола Азаров (до речі, в цей день Азарова відправили у відставку) поставив завдання тодішньому міністру оборони Павлу Лебедєву терміново передати до складу Внутрішніх військ два армійських з'єднання - 95-ту окрему аеромобільну бригаду і 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду.

Однак активісти на Дніпропетровщині заблокувати залізничну колію та зупинили потяг, який перевозив військових. Тоді десантники почали вантажитися у автомобілі під Новомосковськом. За словами свідків, військові заявили що "точно потраплять у Київ". Колона машин 25-ї бригади рухалася в напрямку Києва, однак потрапила в ДТП і повернулася. Троє десантників загинуло, вісьмох у тяжкому стані було доправлено в реанімацію.

 

Легендарні частини ЗСУ: 25-а десантна бригада - фото 4

Активісти заблокували потяг із десантниками під Дніпропетровськом

Анексія Криму

За повідомленням Анатолія Гриценка, рота десантників 25-ї бригади, чисельністю 80 осіб, ще до початку російської агресії була на планових навчаннях у Криму, у Перевальному.

З початку війни ці військові були заблоковані в Перевальному "зеленими чоловічками", але трималися стійко і чекали наказу щось робити. Однак жодного наказу так і не дочекалися, після чого прийняли рішення прориватися на материк разом із бронетехнікою і зброєю.

Рота у повному складі, на КАМАЗах і бронетехніці, зі штатною зброєю змогла покинути Крим. При цьому десантників супроводжував через півострів і гарантував безпеку їхнього виходу на материк російський спецназ.

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 1

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 2

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 3

АТО

Участь 25-ої окремої повітряно-десантної бригади у війні з Росією на Донбасі - це історія бойової звитяги та болючих втрат. 25-а  бригада - це криголам АТО, адже саме вони першими стали на захист батьківщини та забезпечили успішний наступ українських військ протягом липня-серпня минулого року. Саме вони йшли попереду, звільняючи одне за одним міста Донбасу від терористів та ведучи за собою інші підрозділи армії.

Бойовий шлях бригади почався з перших днів агресії Росії проти України.

Як розповів depo.ua, майор Сергій Шмигля, замполіт першого батальйону 25-ї бригади, у березні минулого року бригада десантників із Дніпропетровська поруч з іншими десантними частинами стала щитом для всієї України.

"Коли все починалося, окрім частин ВДВ інші частини були небоєготові. Виїхати на який рубіж, зайняти оборону і захищати Батьківщину механізовані частини і танкові не могли. 93 бригада тільки через 4 місяці змогла виїхати з частини. Десантні війська стали щитом, коли почалася війна - чотири десантні частини - миколаївська, житомирська, львівська і наша, зараз ще 81-а у Дружківці з'явилася - її створили вже під час АТО. Тобто ми були одними з перших, хто став на захист Батьківщини. В перші дні, в березні минулого року, вже всі наші частини були виведені.

Перше угрупування - в Мелітополь. Коли почалась заворуха в Криму, ми охороняли місцевий аеродром. А почалося все і зовсім з 19 лютого, коли ми на Майдан виїжджали. Потім у нас сталася трагедія, троє людей загинули, коли машина перевернулася. Травмованих порозвозили по лікарнях. Люди це все побачили, заблокували нас і не випустили. Потім першого березня поїхало перше угрупування - захищати аеродром в Мелітополі. Ми думали, що російські війська підуть на Україну з кримського напрямку. А потім потихеньку вже все починалося на Донбасі - 8-9 березня. По суті ще з березня минулого року вся частина пішла в АТО", - розповів майор Шмигля.

Саме тому за минулий рік у десантників були найбільші втрати. У десантників в АТО було завдання виставляли блокпости і зачищати міста від терористів і обрізати рубіж, щоб ворог далі не пішов. А за ними мають іти механізовані частини.

Оскільки зараз наші війська і війська противника окопалися по обидва боки лінії фронту і активних наступальний дій не ведуть, 25-а бригада зараз не стоїть на передовій. Дніпропетровські десантники тільки періодично виїжджають в зону АТО на підмогу механізованим  частинам у критичних ситуаціях, як "вогнегасник". Відчуваючи надійну підтримку від десантників, які миттєво прилетять на допомогу у разі прориву ворога, і війська на передовій почувають себе в безпеці.

Особливу роль 25-а бригада в АТО зіграла і тому, що це єдина в Україні повітряно-десантна бригада, тобто бригада може десантуватися повним складом, інші десантні бригади - аеромобільні. 

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 8

Здача у Краматорську

16 квітня 2014 року під час виконання бойового завдання в рамках АТО у місті Краматорську бригада була заблокована сепаратистами. При цьому шість одиниць техніки (БМД-2, БТР-Д, САУ "Нона") бригади було передано невідомим особам, які встановили на них російські прапори, після чого колона з 6 бронетранспортерів рушила у Слов'янськ. Майже 50 українських десантників, за словами сепаратистів, здалися без єдиного пострілу.

Інша колона з 15 БМД (майже 500 десантників) була заблокована місцевими жителями у селищі Красноторка поблизу залізничного переїзду "Пчолкіне". Після переговорів, виконуючи наказ, який віддав командувач ПДВ України полковник Олександр Швець, ці підрозділи здали йому затвори від стрілецької зброї та повернулися до місця постійної дислокації у Дніпропетровській області.

У 25-ій бригаді цим випадком не гордяться і воліють не згадувати про цю сторінку історії.

Як розповів замполіт 1 батальйону 25-ої бригади майор Сергій Шмигля, на той момент військові були в першу чергу морально не готові йти проти сепаратистів, які стояли за спинами бабусь.

"Наша бригада з 2002 року дислокується у Гвардійському, до 2012 року була строкова служба. По 1000-1200 солдатів призивали щороку в нашу частину. З них  - 30-40% були з Донбасу. На Донбасі з роботою непросто, тому хлопці йдуть в армію. У нашу бригаду. Бо вона стоїть на сході України, недалеко від Донецької області. Коли почалися ці всі події, наші колони почали блокувати місцеві мешканці - бабусі з іконами. Самі.

Тоді у Краматорську терористи Стрєлкова, з місцевим населенням в обнімку, стволи на нас наставили. Бабусі чіплялися на бійців, ну що йому - бити ту бабусю? Тим більше це все було під пильним оком камер російських журналістів. Ніхто не давав команду застосовувати силу проти мирного населення, хоч за ними і стояли бойовики зі зброєю. Та й самі військові відмовлялися йти зі зброєю проти цього натовпу бабусь, мовляв "там могла б стояти моя мати".

Як згадує офіцер, переломними у свідомості десантників стали перші втрати.

"Я в частині більше 10 років, вони всі як рідні. Я сам видав родичам більше 30 тіл. Коли перші втрати пішли - свідомість змінилася. В нас перші втрати під Ямполем, там загинули шестеро наших. Чотирьох із цих людей я добре знав - офіцер, прапорщик і двоє контрактників. І тоді ми всі зрозуміли, що це війна", - розповів він.

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 9

Дезертирам, що перейшли на бік ворога, нема дороги назад в Україну

Як уже згадувалося, 25-а бригада зазнала найбільших втрат у боях з ворогом, тому ставлення до дезертирів, які ще на початку війни перейшли на бік терористів тут особливе - їм ніколи не пробачать.

"Справи проти них заведені. Якщо тих хлопців знайдуть, навіть через 10 років, їх посадять. Бо вони зрадники Батьківщини. Присягу треба виконувати. У них два шляхи - або їх там десь серед терористів "вальнуть", або тюрма.

Цим людям тепер краще не показуватися на очі нашим хлопцям, які за Донбас кров проливали. Навіть після того, як ми закінчимо службу. Ми з ними жили поруч, разом служили, "їли з одної ложки", а вони перейшли зі зброєю на ту сторону і стріляють по своїх, і якщо вони попадуться на очі нашим хлопцям, я цим людям не заздрю. У них немає дороги на Україну", - розповів замполіт першого батальйону. 

Особливо додала "солдатської злості" проти ворога десантникам трагедія з літаком Іл-76 у Луганську.

До речі, 17 квітня 2014 року на засіданні Верховної Ради України в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про те, що 25-ту бригаду буде розформовано за боягузтво і здачу зброї, однак так і не виконав свою погрозу.

Не виконав можливо тому, що невдовзі бійці все тієї ж 25-ї бригади доклали значних зусиль для того, щоб вибити сепаратистів із району Краматорська і Слов'янська. Бригада зазнала значних втрат, наприклад у боях під Червоним Лиманом із однієї роти живими повернулися лише десять солдатів.

Відходу бойовиків зі Слов'янська також сприяло захоплення бійцями 25-ї бригади Ямполя та Закотного і оточення терористів Гіркіна.

Перші втрати

Про першу втрату в 25-ій бригаді нагадує дещо незвичне фото - вертоліт на заправці у Слов'янську. Таке не щодня побачиш.

Легендарні частини ЗСУ: 25-а десантна бригада - фото 8

Про перші втрати на війні depo.ua розповів хірург 25-ої бригади Олександр Зеленюк.

"Перших поранених ми отримали 10 червня - двоє пілотів гелікоптера і цивільний кранівник. Над Слов'янськом тоді підбили вертоліт і вони впали десь неподалік від нашого блокпосту. Поки вони піднімали цей гелікоптер і по них почали стріляти з зеленки, що була навколо траси.

Військові-пілоти отримали неважкі вогнепальні поранення, а кранівнику куля пробила корпус крану і педаль, на яку він тиснув, пробивши наскрізь стопу. Це було перше серйозне поранення, з яким зіткнувся на цій війні. Спершу привезли цих поранених, а потім і гелікоптер Мі-24, який декілька днів простояв біля нашого блокпосту", - згадує Олександр.

А перших незворотних втрат 25-бригада зазнала у містичну дату - у п'ятницю 13 червня.

"У п'ятницю 13 червня у нас був перший серйозний бій. І перший загиблий з нашої бригади. Антон Ігнатченко, який прикривав наші позиції. Антон Ігнатченко з розвідгрупою пішов на завдання зачистки прилеглих наших територій та контрдиверсійної роботи. Ми знали, що по периметру нашого блокпосту працюють розвідгрупи противника. Наші хлопці мали зробити засідку на цю розвідгрупу, але в процесі висування на позиції самі потрапили у засідку. І Ігнатченко ціною свого життя врятував товаришів. Пізніше ми з Ярославом (Ярослав Левченко, анестезіолог) під кулями забирали його тіло - ми намагались надати йому першу медичну допомогу, але в нього було осколкове поранення скроневої ділянки, тому ми вже нічого зробити не могли", - розповів лікар.

Легендарні частини ЗСУ: 25-а десантна бригада - фото 9

26 липня минулого року 18-річний Антон Ігнатченко "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Поховали героя у Кривому Розі.

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 10

Медик 25-ої бригади Ярослав Левченко

За даними сайту "Небесна гвардія", за час війни на Сході України загинуло не менше 130 бійців 25-ї бригади.

Трагедія Іл-76

А уже наступного дня після першої втрати 25-ї бригади - 14 червня 2014 року всю Україну сколихнула страшна звістка про збитий у Луганському аеропорту літак Іл-76, з десантниками на борту. Цей злочин проросійських терористів забрав життя 49 українських військових. 

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 6

Церемонія прощання із загиблими у катастрофі Ан-76 бійцями 25-ї бригади (фото УНІАН)

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 7

 Фото УНІАН

Легендарні частини ЗСУ: 25-та десантна бригада - фото 8

 Фото УНІАН

Втрати у медроті

Андрій Литвиненко - позивний "Козак". Його так прозвали за зачіску-оселедець. Під Ямполем 19 червня він загинув - витягував свого друга прапорщика під час бою і отримав кулю в серце.

Легендарні частини ЗСУ: 25-а десантна бригада - фото 13

Андрій Литвиненко

Як розповів колега загиблого Олександр Зеленюк, у "Козака" був поганий бронежилет - радянського типу, "Черепаха", в якому не одна пластина, а декілька. Куля влучила зі спини між пластинами.

Героя поховали у Дніпропетровську.

Указом президента від 15 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).  

Найзапекліші бої 25-ої бригади в АТО

Пекло у Шахтарську

28 липня минулого року, коли вся Україна схвильовано спостерігала, як бійці АТО просуваються окупованою територією, все далі і далі відтісняючи ворога, воїни АТО увійшли до міста Шахтарськ. Згодом учасники боїв за Шахтарськ називатимуть тижні протистояння з ворогом тут найдраматичнішою сторінкою історії 25-ої окремої повітряно-десантної бригади.

"Наші військові увійшли в Шахтарськ, Торез та Лутугіне. Зараз тривають бої за повне звільнення Первомайська та Сніжного. Підрозділи Збройних сил та Національної гвардії закріпилися на околицях Горлівки та готуються до її звільнення. Контроль за цими містами дасть українським військовим змогу оточити та знешкодити донецьке та горлівське угруповання терористів", - повідомляв тоді речник АТО Андрій Лисенко.

З телевізорів ми чуємо радісне "ми наступаємо", а військові керівники обіцяють, що сепаратистів з Донбасу викурять до кінця року. Українська армія потужним "кулаком" от-от повинна була розсікти територію "ДНР" та "ЛНР", ведучи наступ одночасно з боку Дебальцевого та Вуглегірська і з боку Шахтарська. Однак на полі бою в цей час було пекло - знищена техніка, десятки загиблих і сотні поранених.

Як розповідають бійці АТО, найбільша небезпека чекала десантників 25-ої бригади при доставці "гуманітарки" на передову - ціллю терористів найчастіше були великі колони техніки, які щодня йшли на передову, розтягуючись на кілометри, як називають військові - "лєнточка". Колона суне до передової в постійному напруженні - солдати готові до обстрілу будь-якої миті.

31 липня десантники потрапили в засідку ворога у Шахтарську - колону техніки, як у тирі, розстріляли з "Градів". У той страшний день понад 20 бійців 25-ої бригади "пішли в небо".

"Нас вивели з Краматорська на місяць, а тоді ми зразу пішли на Шахтарськ. Хлопці  закріпились у Шахтарську, потім їх почали "насипати". Вони почали зачищати місто. У цих боях кожен провулок, кожна багатоповерхівка несла в собі небезпеку, бо терористи активно використовували місцеве населення, місці були на їхній стороні. Колона зупинилася на якійсь вулиці, і цієї ж миті терористи знали, де ми. А артилеристу не складно прив'язатися до якоїсь місцевості. Якщо колона зупиняється більше, ніж на півгодини, її зразу розстрілюють. Дуже важко воювати, якщо всі навколо проти тебе. Колону важко приховати - це великі машини, гуркіт.

31 липня - колона тоді вийшла з-під обстрілу, але було кілька машин, які там і залишилися. Було пряме попадання в машини. У нас тоді були великі втрати. Хлопці кого могли підбирали - поранених, убитих. Прив'язували тіла до машин пасками, і так вивозити, щоб хоч поховати по-людський, а тих, що потрапили в полон, просто біля обочини дороги і позакопували. Потім їх вдалося з часом обміняти. Більше 30 поранених. Але ніхто не тікав, забирали під кулями загиблих. Всіх намагалися вивести", - згадує майор Шмигля.

Колони постачання найчастіше ставали жертвами обстрілів, адже колона тільки починає рух, місцеві одразу здають сепаратистам. Колона не захищена. Військові зізнаються, що у Шахтарську було вкрай складно змагатися з ворогом - бої тривали прямо в місті, з будь-якого вікна може стрельнути гранатомет.

Найнезахищеніші у колоні постачання вантажівки - в першу чергу бронювали водіїв - бронежилет, каска, обшивали бронею вантажівки, "броніки" вішали на двері, на радіатор, борти обкладали мішками з піском, вносячи таким чином "корективи" в устав. Колона намагається прорватися на максимальній швидкості. Але дуже часто на підйомі або в місці з поганою дорогою колону сил АТО уже піджидали бойовики. Найголовніше було - не дати колоні зупинитися, а якщо вже таке сталося, то треба було негайно звільняти дорогу і продовжувати рух. Благо, якщо обстріл іде з одного боку, можна з іншого боку колони займати оборону...

Після Шахтарська 25-у бригаду кинули на штурм Савур-Могили, давши хлопцям п'ять днів, щоб перевести дух та зібратись з силами. Важко сказати зараз, чому військовим тоді не вдалося "додушити" кремлівську "Новоросію", але військові називають декілька факторів, які мали чи не вирішальне значення для перебігу АТО влітку минулого року.

"Шахтарськ треба було дитиснути. Якби ще якийсь підрозділ прийшов на допомогу, ми б дотиснули його.

Тоді сепаратистів постійно підтримувала російська армія. Навіть з того боку кордону російська артилерія діставала.

Важко воювати ще й тому, що там багато міст. Якби було так, як у Запорізькій області, наприклад, де один районний центр знаходиться за 40 км від іншого, було б набагато простіше звільняти міста. А в Донецькій місто за містом. Ми б могли оточити один райцентр, поставити свої війська, а тоді поїхати в інший. А тут так не вийде. Не знаю скільки військ треба, щоб ці всі міста звільнити. Тому вирішили розмежуватися, щоб не втрачати хлопців", - припустив майор Шмигля.

Жданівка

16 серпня минулого року президент Порошенко оголосив, що українські військові взяли місто Жданівка на Донеччині. Ця атака коштувала 25-ій бригаді більш ніж 10 життів десантників. Зокрема, серед бійців 25 бригади, які "пішли у небо" 17 серпня у Жданівці, був чоловік помічниці міністра оборони Тетяни Ричкової Вадим.

На жаль, уже 21 вересня український прапор, вивішений над міськрадою, здерли терористи, які зуміли відбити місто.

Авдіївка, Донецький аеропорт та штурм Спартака

З початку цього року десантники 25-ої бригади боронили позиції в Пісках та Авдіївка, а також брали участь в обороні Донецького аеропорту разом з 95 бригадою.

В одному з підрозділів до 17 загиблих, великі втрати по техніці, розповів майор Сергій Шмигля.  Зокрема, 25 бригада зазнала втрат 22 січня, у день, коли наші військовослужбовці виходили з Донецького аеропорту.

Ті січневі дні запам'яталися українцям виходом з аеропорту, який багатьма сприймався як поразка. Однак у цей час провела успішну операцію зі штурму селища Спартак північніше від Донецького аеропорту. Ця операція дозволила силам АТО просунутися на 2,5 км з Авдіївки у бік Донецька і відволікти противника, коли наші хлопці виходитимуть з аеропорту.  

"Цієї зими ми стояли в Авдіївці. Під час операції по штурму десь ми взяли шахту в районі селища Спартак, просунувшись таким чином на 2,5 км ближче до Донецька. Ми були десь на рівні Донецького аеропорту - лінія Авдіївка, Піски, ДАП. Коли хлопці виходили з аеропорту, ми штурмували позиції ворога біля шахти на рівні аеропорту тільки трохи північніше. Ми здійснювали штурм в іншому місці, тим самим відволікаючи противника від аеропорту. Зараз ці позиції досі утримуються", - розповів Олександр Зеленюк.

Також у цьому році бійці 25-ої бригади виїжджали в Мар'їнку під час атаки терористів 3 червня, однак це була одноденна операція.

Серце матері

Що б там не говорили, а мати завжди серцем відчуває, коли її дитині загрожує небезпека. Хірург Олександр Зеленюк, розповів, що неодноразово переконався в цьому, надаючи допомогу пораненим в бою.

"Під час мінометного обстрілу боєць, старший лейтенант, отримав досить важкі осколкові поранення ноги та тулуб. Його привезли в шоковому стані. Поки я обробляю йому рани, дзвонить телефон. Це була його мати. Він бере трубку і спокійним голосом, хоча до цього кричав, відповідає: "Нам тут насипають борщ. Я поїм, може посплю трохи, і передзвоню тобі. За 2-3 години передзвоню. Все добре". Ставить трубку і знову починає волати", - згадує Олександр.

За його словами, це не поодинокий випадок, досить часто в момент, коли хлопця поранили, поки лікарі обробляють рани, їм дзвонять матері. Серцем чують.

Зараз з тим сержантом все добре, він відновився після травми.  

Волонтерський батальйон 25-ої бригади

Волонтерський "батальйон" 25-ої бригади насправді не має централізованого управління - за час АТО сформувалися групи волонтерів, які займається окремими "своїми" підрозділами. Люди просто поділили між собою роботою і допомагають, чим можуть. Волонтерський "батальйон" об'єднав спільною справою - допомогою дніпропетровським десантникам - людей із багатьох міст України.

Як розповів depo.ua, волонтер 1-го батальйону 25-ої бригади Олександр Блінов, важливу роль у формування патріотичного руху в Дніпропетровську зіграв так званий "полк національного захисту" - абсолютно цивільна організація. У лютому-березні минулого року мешканці Дніпропетровська стали на захист свого міста від сепаратистської загрози. Люди виставляли навколо міста блокпости та патрулювали там зі щитами та кийками, та макетами автоматів для вигляду.

Згодом до загонів "Полку нацзахисту" почали додавати наряди міліції.

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 17

Олександр Блінов на фото справа

"З бронежилетами тоді була проблема, тому ми самі почали робити їх собі - робили пластини. Знайшли на "Южмаші" майстра, який виготовляв пластини. І один з "нормальних" міліціонерів, з якими ми патрулювали на блокпості, сказав, що його знайомий служить у 25-ій бригаді і у них теж проблеми з бронежилетами. Сказав, що хлопцям треба допомогти. Я погодився допомогти, взяв контакт. Цією людиною виявився заступник командира батальйону Степанченко Андрій Михайлович. І як виявилося, більше потрібні їм були не бронежилети, а хоч якийсь захист для зенітних установок. Адже зенітки абсолютно відкриті, і стрільцю потрібна броня. З цього все й почалося", - згадує волонтер.

Зараз "Полк нацзахисту" Днпропетровська - це сторінка "з архіву" історії міста. Рух припинив своє існування, перейшовши в інше русло - багато із членів полку пішли добровольцями до війська або стали волонтерами. 

Подяка Тетяні Ричковій

Бійці 25-бригади найтеплішими словами згадують волонтерку, яка опікувалась тоді їхньою бригадою, а тепер на посаді помічника міністра оборони має змогу опікуватися всією армією, Тетяну Ричкову. Саме вона першою взялася одягати військових у якісну форму.  

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 15

Олександр Зеленюк і Тетяна Ричкова

"Не було забезпечення, коли ми йшли в зону АТО. У нас не було бронежилетів і касок, ну хіба отой "нічний горщик", що нам видали. Та й то довелося віддати ту каску водієві, бо я розумів, що саме він буде першою мішенню. А форма - 1 комплект, камуфляж "дубок". Ми його носили кілька місяців. Ця форма просто "ламалася", особливо коли води не було під Шахтарськом. Прання по-десантному -  миєшся, поливаючись із бутля, а форму кидаєш під ноги. І поки миєшся, топчешся ногами по формі.

Ричкова переодягла бригаду у нештатний на той момент "мультикам" і напівлегально возила з-за кордону каски, на собі фактично.

Якось вона привезла каску комбату третього батальйону, який був старшим на третьому блокпосту в Слов'янську. І буквально через три дні був штурм Ямполя і ця каска рятує комбату життя. Осколок прилетів в голову - каска розлетілася на друзки, але голова ціла. Якби він був у тому "нічному горщику", який видали, то шанси вижити наближалися б до нуля", - згадує Олександр Зеленюк.

"В полях командиру честь не віддають"

Попри існування моральних правил ведення війни, у боях на Донбасі частіше перемагала проста арифметика. На війні є чотири основні мішені - снайпер, кулеметник, командир і лікар.

Чому ворогу так важливо "зняти" снайпера та кулеметника, зрозуміло. А лікар за повний робочий день може надати допомогу до 50 легкопораненим та до 12 важкопоранених. Якщо "зняти" медика, то ті 50 бійців залишаться без допомоги - стануть інвалідами, або й зовсім загинуть, а отже в стрій більше не повернуться.

Але найголовніша ціль - це командир підрозділу. Адже без командира бойова одиниця буде просто "обезголовлена", а отже не здатна воювати.

"Під час бою ніхто з нас не носив  розпізнавальних знаків. І бійців вчили, що "в полях честь не віддають", бо віддавши честь, ти робиш свого командира мішенню. Але й під час бою командира видно - на нього всі рівняються, до нього всі обертаються. Почався бій - всі однаково чумазі, навіть медики без пов'язок з хрестом. Але коли на когось повертається весь особовий склад, снайперу стає зрозуміло куди стріляти", - згадує лікар в АТО Олександр Зеленюк.

Перевернута піраміда Маслоу

Демобілізованим хлопцям часто хочеться повернутися на війну, згадує хірург Олександр. "Там все простіше, чесніше. Міняється система пріоритетів. Там важливо - поїсти, поспати, помитися, виміняти сигарети на шоколадку. Речі, на які в мирному житті навіть уваги не звертаєш. А повернувшись, стикаєшся з купою надуманих проблем, геть неважливих в умовах небезпеки на війні.  Піраміда цінностей перевертається".

День ВДВ

День ВДВ українські десантники традиційно відзначають 2 серпня. Однак минулого року російсько-терористичне військо забрало у наших хлопців це свято. Адже, як відомо, в перших числах серпня 2014 року 25 бригада вела запеклі бої в Шахтарську, де зазнала важких втрат.

Цього року десантникам все ж вдалося відсвяткувати своє "професійне свято", однак з гірким присмаком. Як розповідають самі військові, раніше третій тост "за полеглих" сприймався як традиція старшого покоління - ветеранів Афганістану, а тепер, відзначаючи День ВДВ, військові вшановують "третім тостом" своїх загиблих братів по службі. 

Наразі десантники першого батальйону 25-ої бригади стоять  у Дніпропетровській області на межі з Донецькою - населений пункт Гавлилівка Покровський район. З місцевою владою військова частина перебуває у добрих відносинах, тому легко домовились про свято для десантників. Відзначили "по-домашньому" і без п'яного купання у фонтанах - разом з мешканцями Гаврилівки.  

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 16

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 17

Місцевий будинок культури і їхній гурток організували десантникам концерт.

"Вони заспівали нам "Синеву", гімн ВДВ, заради нас вчили його тиждень", - розповідає замполіт першого батальйону майор Сергій Шмигля.  

Для концерту облаштували сцену на базі "Уралу", борти зняли обвішані прапорами ВДВ і України. Було спортивне свято, армлеслінг, перетягування каната, голова району приїжджав, вручали грамоти.

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 18

Потім десантники вирішили віддячити мешканцям селища за це свято, організувавши видовищне свято у відповідь  - 24 серпня на День Незалежності.

Силачі-десантники влаштували показовий рукопашний бій, голими руками черепицю били, у заході брали участь два джипи і БТР. Свого роду парад по сільській вулиці. Гаврилівка ще довго "гуділа" про цей "військовий парад". 

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 19

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 20

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 21

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 22

Легендарні частини нашої Армії: 25-а Дніпропетровська десантна бригада - фото 23

Ця та інші статті з циклу "Легендарні частини української Армії" будуть доповнюватися та оновлюватися.

Редакція depo.ua дякує прес-службі 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та волонтерам за допомогу у підготовці матеріалу.

 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme