Ким був та як загинув боєць АТО з позивним "Бульдог"

Ракетник не вмів промахуватися, не знав страху і не забував турбуватися про побратимів.

Ввечері 23 липня українські військові помітили просування ДРГ противника і відкрили по сепаратистах вогонь зі стрілецької зброї. Двох диверсантів було вбито та вісьмох поранено, зазначається у зведенні прес-центру штабу АТО.

Противник відкрив вогонь по українським військовим.

Шадських був смертельно поранений під час масованого обстрілу важкою артилерією, коли 152 мм гаубичний снаряд накрив позицію 11-го батальйону "Київська Русь", на якій знаходився військовий.

"Незважаючи на важке поранення, Шадських зумів сам викликати допомогу, і якоюсь неймовірною силою волі утримував себе у свідомості, залишаючись на позиції. Він пішов з життя як справжній воїн", - написав у "Фейсбуці" журналіст Юрій Бутусов.

depo.ua поспілкувався з побратимами героїчного ракетника Сергія Шадських з позивним "Бульдог".

"БУЛЬКА" КАЗАВ: ПОКАЖУ ЗНІМОК ЖІНЦІ, ХАЙ БАЧИТЬ, ЩО У НАС НЕ СТРАШНО

Оператор протитанкового ракетного комплексу "Фагот" Сергій Шадських родом із міста Фастів Київської області. На фронт пішов у вересні 2014 року, у третій хвилі мобілізації.

"Хлопців з його партії півтора місяці не могли доправити до батальйону, і вони скніли у Десні. Врешті, звинили ґвалт і їх відправили до нас. Тоді батальйон воював довкола Дебальцевого, у нас було пекло. На жаль, хлопці прибули за чотири дні до виходу батальйону на ротацію, і в першу кампанію проявитися не встигли. У Десні штатний розклад почали перетасовувати, заново сформували протитанковий взвод, куди ми потрапили з Бульдогом разом", - розповідає демобілізований боєць 11-го батальйону Анатолій Скінтей з позивним "Іскра".

За його словами, гостинність і хазяйновитість Шадських проявились вже у день знайомства.

"Усіх пригощав домашніми стравами, одразу став душею компанії: тому огірочка підкладе, цьому – ковбаски домашньої чи курочки (його жінка прекрасно готує)", - згадує Скінтей.

Так пішло і надалі: Шадських завжди був готовий потурбуватися про ближнього і прийти на допомогу.

"В когось чогось не вистачає – ложки там чи кухля, "Бульдог" дістане заначку і поділиться. Облаштовуємося десь - "Булька" дбає про затишок, зручність, аби харчові запаси були, аби в усіх було на чому спати, чим накритися. Як найстарший у взводі поводився, як квочка довкола курчат. А коли прийшло нове, необстріляне, поповнення, то й поготів: ганяє молодих укріплення будувати, змушує зброю вивчати, розповідає тактичні нюанси", - коментує Анатолій.

Про турботливість Шадських згадує і боєць "Київської Русі" Ірина, яка не побажала називати своє прізвище.

"Від нього не можна було піти, не поївши. Це була страшна образа. На кухні у них навіть була табличка "Кафе "У Бульдога". Він часто говорив: "Приїжджай їсти шоколадні цукерки. У мене їх мало, але тобі я залишу". Ці цукерки серед бійців були притчею во язицех. Так і казали: "Ходімо до "Бульдога", цукерки їсти", - каже Ірина.

Дівчина згадує, що зайшла в гості до "Бульки" на Великдень. Бійці святкували: накрили стіл з крашанками, цукерками, куличами і чаєм.

"Тоді ми з ним сфотографувалися, а він сказав: "Покажу цей знімок своїй жінці, хай бачить, що в нас тут нормально, не страшно, навіть дівчата служать", - коментує боєць.

В "хаті" ж завжди було прибрано і охайно – все нормально накрите, нічого не протікає.

НЕ СПАВ, АБИ НЕ ЗАВАЖАТИ ІНШИМ

За словами Ірини, Шадських був класною людиною, з усіма спілкувався по-доброму і ніколи нікого не засуджував, крім супротивника. З бійцями у "Бульки" майже завжди складалися нормальні стосунки, тому служити з ним люди вважали за щастя.

У демобілізованого бійця "Київської Русі" Юрія Богилло спогади про Сергія Шадських лише світлі.

"Якось повернулися рано-вранці з побратимом "Фіном" з "секрету", спати хочемо до бісиків, а "Булька" хропить так, що стіни трясуться. Поки заходили, переодягалися, скидали броню - розбудили його. Лягаємо поспати хоча б кілька годин. Кручуся, дивлюся, а "Бульдог" сидить і не спить, хоча до підйому ще година. Питаю: "Чого не спиш?". Відповідає: "Та я ж хроплю, а вам поспати потрібно. Хлопці, ви спіть, я своє потім наздожену", - згадує боєць.

А під час ротації "Бульдог" часто будив взвод вже приготовленою розчинною кавою.

"Він підносив чашку так, щоб було чутно запах, і казав, що час прокидатися і пити каву, інакше можна прокинутися вже облитим цим напоєм", - коментує Богилло.

За його словами, Шадських був надзвичайно відповідальною людиною і не цурався спитати поради навіть у молодших побратимів.

ДЯДЯ СЕРЬОЖА ЧАТУВАВ НА ВОРОГА ПІД "ГРАДАМИ"

Відчуття страху "Бульці" було невідомим.

"Під ДАП ми стояли на різних позиціях, я його не бачив, але постійно чув в ефірі: ледь не щодня "Булька" запрошував дозвіл на відкриття вогню, бо бачив у приціл ворожу техніку, викривав кулеметне чи снайперське гніздо. Дозволяли не завжди, бо ж режим тиші. Але щойно ворог той режим порушував (а це було щоденно), тут же у відповідь летіла булькіна ракета", - каже Анатолій Скінтей.

Тоді позиція у Шадських була одна з найнебезпечніших, а добігти до неї від бункера під обстрілами було непросто, тож "Бульдог" облаштував там собі і лежанку, і кухоньку, і місце помитися з пляшки, і випратися топленим снігом... Навіть білизну примудрявся сушити під зимовим сонцем.

Зруйнований Донецький аеропорт, який захищав Шадських

"Під час важких обстрілів бійці зазвичай ховаються якомога глибше, але то не про дядю Серьожу: навіть під "градами" та 152-мм снарядами він чатував біля свого "Фагота", виціпляючи ворога чи просто очікуючи можливої атаки. Він був одним з найвідважніших", - згадує Скінтей.

"Він ніколи не запитував: "А чого я?". Треба – значить треба. В "секрет" – легко, на позиції – добре", - додає Юрій Богилло.

"Бульку" не бачили у розпачі, хандрі чи гніві, втомленим чи знеможеним.

"На передку в такому стані перебувають майже всі. А він – вічний живчик і веселун", - зазначає Анатолій Скінтей.

Ірина пригадує, що свою установку Шадських називав "Моя дівчинка".

"Говорив, підемо з моєю дівчинкою, попрацюємо. Одного разу, пам’ятаю, розповів, що вже четверту добу не залишає позиції. Але не скаржився… Демобілізуватися ж не збирався, казав, що він тут до перемоги", - коментує дівчина.

Скінтей розповідає, що перед Шадських у нього лишилося почуття провини.

"Я втомився і пішов на дембель, а він повернувся воювати. Казав: "Не заспокоюся, поки всю нечисть не виженемо з України". А мені особисто, полужартом, дорікнув, коли прощалися на Ширлані: коли ти, каже, не хочеш свою землю визволяти (я сам з Донецька родом), то мушу за тебе йти ", - ділиться боєць.

Захищав свою землю Шадських талановито – у квітні 2016 року про подвиги бійця дізналася вся країна. Тоді він прямим влученням знищив два "Урали" з мінами бойовиків.

Боєць нагороджений відзнаками міністра оборони України "За зразкову службу", "Знак пошани", відзнакою начальника Генштабу "За взірцевість у військовій службі" 3-го ступеня.