Ким був розвідник Шрамко, який загинув під Пісками

Війна забирає найкращих – хто знає, скільки ще доведеться писати і читати цю нехитру, але водночас дуже правдиву фразу. Хтось йде на інші позиції, хтось на ротації, хтось на дембель, а хтось на той світ.

19 листопада у вічну подорож відправився і Костянтин Шрамко – командир розвідувального підрозділу 128-ої гірсько-піхотної ОМБр. Солдат загинув під час мінометного обстрілу у Пісках, які звільняв у 2014-му. Тут він воював протягом 2015-2016-х років.

Як і про кожного розвідника, інформації про нього мало. Про Костянтина відомо, що родом він був з Донбасу – міста Покровськ (донедавна Красноармійськ). На війні з 2014-го року – спочатку служив у складі 5-ї роти добровольчого батальйону "Дніпро-1", а потім у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

"Загинув мій друг, товариш по зброї, Костя Шрамко... Член партії ВО "Батьківщина". Чистий, сміливий, мудрий чоловік... Справжній друг і вірний партієць" – пише колишній бойовий побратим по добробату "Дніпро-1", а зараз депутат Сумської облради Семен Салатенко.

"Від початку бойових дій в Україні Костянтин боронив та захищав її спокій. Так ми й познайомилися. А так як бойовий склад підрозділу Костянтина потребував допомоги по всім напрямкам, то я та мої друзі взялися всебічно допомагати по усім можливим питанням. Так ми потоваришували. Костянтин був одним з небагатьох, кому можна було вірити та довіряти" – пише волонтер Олексій Цистан.

"Всі вмирають, пізно або рано. Ось тільки живуть по різному. Я його знав з часів Майдану.

Спокійний, тихий, впевнений. Пам'ятаю, був завжди на позитиві, веселий, товариський... Ні на йоту не сумнівався в нашій перемозі" – ділиться спогадами волонтер Володимир Кулешов з Вінниці.

"На цих світлинах легендарний командир одного з підрозділів розвідників 128 гірсько-піхотної бригади ОМБр Костя, Костянтин Шрамко. Ще живий, щиро посміхається нам, радіє, що насмажать із хлопцями картоплі з салом, дякує за гостинці, привезені нами. Вчора він загинув під Пісками Донецької області. Чому йдуть із життя найкращі? Гірко на душі..." – згадує волонтерка з Хмельницького Тетяна Бондарчук.

"Ще одного з перших добровольців немає. З ким починали, жили в одному кубрику, і на голих матрацах і піддонах, їли "червонорибіцу", ділили хліб воду і перше взуття волонтерки. Розвідку боєм на Карлівці, Маріуполь, Сватове, Піски... Він з перших днів боровся. І до свого останнього дня" – пише військовослужбовець Валентин Писаренко.

"Я знав цю чудову людину, він був хорошим побратимом і другом. Ще недавно ми в Пісках разом були на посвяті хреста , і меморіальної дошки хлопців які загинули, обороняючи цей відрізок фронту. Як не трагічно, але тепер і Кості прізвище буде внесене на цю дошку . Він до останнього подиху боронив Батьківщину, за неї і голову поклав, як і багато інших побратимів, які ще в 2014-му, слабо озброєні, мало забезпеченні, але з великим серцем любові до Батьківщини, не побоялись стати на її захист" – пише колишній командир взводу "Дніпро-1" Зіновій Парасюк.

"Справжній Патріот України, чудовий товариш, та вірний син Донбасу" – пише побратим по "Дніпро-1" Руслан Оровецький.

"Ми познайомилися по телефону трохи більше місяця тому і саме машину Кості ремонтували. Як і про кожного розвідника інформації я про нього мала мало, тому перевіряла через інших детально і досить довго. Сьогодні читаю, що це була унікальна людина! Плачу, боляче неймовірно. Найкращі йдуть на небеса. Костя родом з Покровська, з Донеччини. Схід і Захід Разом " – розповідає волонтерка з Ужгорода Галина Ярцева.

"Костя пішов на війну в травні 2014. І так з неї і не повернувся" – пише екс-боєць "Дніпро-1" Володимир Шередега.

"Важко бути справжнім Другом... Костя справжній. У липні 14-го він попросив допомогу для 5-ї роти добробату "Дніпро-1" – так і познайомилися. Ці хлопці, донецькі, стали рідними. І мені здавалося, що вони не можуть загинути, ну не можуть і все... З Костею я і в Піски потрапила, зламалася моя машина, в його рідному Красіку перевантажилися і поїхали, він дорогою жартував: "Зараз, Ксюша, побачиш наше господарство". За спинами не ховався, радів, як дитина, коли волонтери приїжджали. Він був різним, як всі ми. Але головне – він був Справжнім Другом і до болю любив Україну... Такі вони, донецькі..." – згадує волонтерка з Комсомольська Полтавської області Ксенія Бикова.

"Останнє фото брата та Кості... І досі не вірю..." – пише волонтерка Наталя Бущук.

Серце Костянтина перестало битися о 17:15 19 листопада 2016-го року. У Костянтина залишилися дружина та діти.