ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

До міжнародного жіночого дня: Топ-5 жінок війни

В російсько-українській війні на Донбасі жінки від самого початку воюють на рівні з чоловіками, а, подекуди, навіть досягають більших успіхів

Depo.Війна
8 березня 2018 16:00
ФОТО: depo.ua

Depo.ua продовжує відстежувати ситуацію навколо війни на Донбасі і вирішив представити власний рейтинг найбільш відомих, на нашу думку, жінок війни.

За даними Міністерства оборони України, станом на сьогодні у Збройних силах України проходять службу близько 25 тисяч жінок, із них понад 3 тисяч – офіцери. 10 тисяч жінок служать на посадах, які визначають боєздатність ЗСУ. Учасниками АТО є більше 6 тисяч жінок, 2 тисячі жінок і зараз виконують бойові завдання у зоні конфлікту на сході країни. Окрім цього, понад 31 тисяча жінок працює у Збройних Силах України на цивільних посадах.

У Генштабі наводять трохи інші цифри: в Україні 7 тисяч жінок мають статус учасника бойових дій, 116 нагороджені державними нагородами, 4 з них – посмертно. Загальна кількість жінок, які працюють і проходять службу в українській армії, становить майже 56 тисяч осіб, що становить 22,4% від усього особового складу (для порівняння, у Франції це 22%, Канаді – 15%, Іспанії – 14%, Великій Британії – майже 10%, Німеччині – 10%). Поки що найвище звання, яке має жінка-військовослужбовець – полковник (це звання мають майже 70 жінок у ЗСУ).

А згідно даних президента України Петро Порошенка, зараз у Збройних силах України проходять військову службу більше 25 тисяч жінок. У військових частинах бойового складу служить понад 9 тисяч. При цьому протягом 2017-го року уклали контракт із ЗСУ 2850 жінок.

Отож, топ-5 жінок війни від Depo.ua.

Валерія Бурлакова

Колишня журналістка "Українського тижня", командир мінометного розрахунку 54-ої бригади Збройних сил України, молодший сержант Валерія Бурлакова провела у зоні бойових дій майже від початку війни і до грудня 2017-го року.

Спочатку їздила на фронт як журналіст і намагалась водночас потрапити кудись у якості бійця, але не мала бойового досвіду. Зрештою, у грудні 2014-го їй це вдалося – у якості кореспондента вона поїхала у добровольчий батальйон "Карпатська Січ", у Піски, де її погодились взяти гранатометником.

Після першого тижня на позиціях в якості стрільця у середині грудня 2014-го Валерія поїхала на два дні у Київ, звільнилась з роботи і повернулась у Піски. А згодом, восени 2015-го року, разом з групою друзів оформилась до лав 93-ї ОМБр, де хоч і служила гранатометником, але спочатку офіційно була санінструктором. Просто тоді, попри чималу кількість жінок на де факто бойових посадах на фронті – ще не було змінено радянський перелік посад, які можуть займати особи жіночої статі.

Коли 93-ю ОМБр вивели з зони АТО на ротацію, Лєра, як її називають бойові побратими, перевелася у 54 ОМБр, яка тоді воювала на Світлодарській дузі. Перші кілька місяців вона працювала з АГС, але згодом тодішній командир вирішив перевести її у мінометну батарею. Таким чином з серпня 2016-го до квітня 2017-го вона була командиром мінометного розрахунку на Дузі.

Відома Валерія тим, у суді відстоювала своє право перевестись з відведеної в тил на ротацію бригади на передову, а також авторством книги "Життя P.S.", весь тираж якої розійшовся буквально за місяць а весь гонорар пішов на лікування бойового побратима "Ангела", який втратив обидві ноги на Світлодарській дузі влітку 2016-го року

Читайте також: Гранатометниця Бурлакова: Про війну, добробати, та боротьбу з бюрократією ЗСУ.

Ольга Омельчук

До війни Ольга була міським головою міста Нетішин Хмельницької області. Під час Євромайдану була засновником та координатором волонтерської програми "Майдан.Медики", яка координувала роботу сотень волонтерів-медиків Євромайдану у Києві, а пізніше – у зоні АТО на Луганщині. Там і прийняла рішення добровільно вступити до лав ЗСУ і з вересня 2014-го року по липень 2015-го проходила службу в складі добровольчого батальйону територіальної оборони "Київ-12" (зараз – 12-й ОМБт "Київ" у складі 72-ї ОМБр.).

Після демобілізації продовжила працювати санітарним інструктором. Зокрема, Ольга є розробником алгоритму КОЛЕСО (визначає послідовність дій під час первинної перевірки пораненого) і рапорту МІСТ (карточка для заповнення основних показників стану потерпілого, які потрібно записати при пораненні до того, як він потрапить у руки лікарям).

У 2016-му році нагороджена Президентом України Петром Порошенком орденом "За мужність" III ступеня за те, що ризикуючи життям, надала медичну допомогу 20 пораненим військовикам під час обстрілу табору її батальйону в селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області з системи залпового вогню БМ-30 "Смерч".

Читайте також: Як військовий парамедик Ольга Омельчук винайшла КОЛЕСО.

Ольга Бенда

Ольга родом з Вінниці, пішла на військову службу на початку 2016 року, уклавши контракт зі Збройними силами України. Вперше потрапила на передову восени 2016-го року під Авдіївку.

Під час обстрілу позицій бригади отримала поранення у кінцівку, а через три дні їй ампутували ліву ногу у Дніпропетровському шпиталі. Крім цієї вона перенесла ще п'ять операцій. Переживши важке поранення, вона швидко встала на протез, зайнялася спортом і знайшла роботу до душі.

Після реабілітації одружилась з гранатометником з 72-ї бригади Олексієм Бендою. Переїхала у столицю до чоловіка. Зараз продовжує службу в ЗСУ, працюючи у військкоматі Святошинського району столиці.

На початку березня 2018-го року Ольга стала переможницею першого в історії Збройних сил України фотоконкурсу Miss Military Fantasy.

Читайте також: Нагарнішою жінкою ЗСУ стала вінничанка Ольга Бенда.

Олена Білозерська

Український журналіст та блогер, володарка першого місця у всесвітньому конкурсі блогів The Bobs Deutsche Welle за 2013-й рік серед блогів українською мовою за версією користувачів. Після революції гідності призупинила журналістську діяльність і з середини 2014-го року знаходиться у зоні АТО як боєць добровольчих батальйонів: спочатку ДУК "Правий Сектор", а потім – Українська Добровольча Армія (УДА).

За цей час пройшла бойовий шлях такими гарячими точками, як Карлівка, Авдіївка, Піски, Степанівка Савур-Могила, Водяне, Опитне біля ДАП, Старогнатівка, Широкине, Гнутове, Мар'їнка тощо.

І хоч після того, як Олена взяла до рук зброю, вона втратила статус журналіста, однак блогерство не полишила. Сама себе позиціонує, як "блогер зі зброєю".

Читайте також: Блогер зі зброєю Олена Білозерська про виховання "вати", інформаційну політику та проект "Трибунал".

Тетяна Ричкова

На початку АТО слідом за чоловіком поїхала на фронт, де зайнялась забезпеченням українських солдатів. В рідному тоді ще Дніпропетровську вона продала дачу та пекарню і зняла гроші з депозитів, щоб купити для 25-ої бригади найнеобхідніше: форму, берци, генератори. Далі вона зайнялася збором коштів і забезпеченням для ВДВ. З часом Тетяна стала одним із найвідоміших волонтерів – є засновницею дніпропетровського відділу "Крил Фенікса".

Була на фронті під час найгарячіших боїв в Слов'янську, Краматорську, Червоному Лимані, Ямполі, Дебальцевому, Вуглегірську, Дослідному, Пісках та Авдіївці.

У листопаді 2014-го на запрошення Юрія Бірюкова Тетяна Ричкова почала працювати в Міністерстві оборони. Вона очолила нове державне підприємство, що займається матеріальним забезпеченням сил спеціальних операцій та повітряно-десантних військ.

26 січня 2015-го року підписала контракт і стала офіцером Збройних сил України. Тоді ж була призначена помічником міністра оборони з реформ, а з весни того ж року – помічником начальника Генштабу.

На проміжних виборах депутатів Верховної Ради України 17 липня 2016-го року Тетяна Ричкова балотувалася шляхом самовисування від одномандатного виборчого округу № 27 (Дніпро). Вона посіла перше місце, набравши 44,57 % голосів виборців (15 494 голоси), і 1 серпня 2016-го була зареєстрована народним депутатом України.

За допомогу армії нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (серпень 2014) та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (грудень 2014).

Більше новин про події в зоні АТО читайте на Depo.Війна