День Незалежності-2020: 5 найвизначніших перемог української армії

Попри те, що держава Україна завжди намагалась вести мирний спосіб життя і навіть добровільно позбулась ядерного озброєння, їй не вдалося уникнути ворожої агресії навіть у сучасному світі, повному міжнародних гарантій і різноманітних систем стримування.

Тож, коли буремної весни 2014 року північно-східний сусід – Росія – підступно вторгся зі зброєю на українську землю, Збройним силам України довелося ставати до бою і давати ворогу відсіч.

До того ж часу українська армія не брала участь у повномасштабних бойових діях, як самостійна одиниця. Починаючи з 1992 року Збройні сили України регулярно брали участь у миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій, однак лише у складі інших іноземних бригад та батальйонів, не ведучи самостійних бойових дій.

Тому цілком логічно, що всі топ-5 найвизначніших перемог української армії пов'язані саме з російсько-українською війною, яка почалася у 2014 році і триває досі.

Звільнення Маріуполя (2014)

Місто Маріуполь Донецької області є важливим промисловим та стратегічним об'єктом українського Донбасу, тому коли воно опинилось під контролем бойовиків самопроголошеної "Донецької народної республіки", гостро постало питання його негайного звільнення.

Після усунення Януковича від влади, у Маріуполі розпочинаються мітинги під російськими прапорами з вимогою збройної непокори київській владі. На противагу їм, у місті відбувалися й мітинги за збереження цілісності України, однак починаючи з 15 березня учасники проросійських мітингів починають вдаватися до силових акцій.

Так, 15 березня було атаковано територію заводу "Рошен", 16 березня мітингувальники блокували прикордонну військову частину та організовували блокпост на в'їзді до міста, на якому оглядали весь транспорт.

Далі події розвивались по наростаючій. 13 квітня 2014-го року, на 6-й день після проголошення "ДНР" у Донецьку, бойовики за бездіяльності правоохоронних органів захопили будівлю міської ради і вивісили на її даху прапор терористичної організації "ДНР". Того ж дня бойовики здійснили напад на мітинг прихильників соборності України, в результаті чого 9 з них потрапили до реанімації.

В ніч на 24 квітня проукраїнськими активістами було здійснено спробу звільнити будівлю міськради від бойовиків "ДНР", яка не увінчалась успіхом. А напередодні першотравневих свят прапори "ДНР" з'явились над будівлями районних адміністрацій, плюс під прапорами "ДНР" та Російської федерації пройшли демонстрації 1 травня. А з 3 по 9 травня в Маріуполі тривали бойові дії між бійцями Нацгвардії і ЗСУ та терористами, які завершились 10 травня відходом українських силовиків з міста.

Все це змусило керівництво України вдатися до радикальних дій і 13 червня силами АТО в Маріуполі було проведено спецоперацію. У спецоперації брали участь 150 бійців спецбатальйону "Азов", 2 роти спецбатальйону "Дніпро", 2 роти Національної гвардії та спецпідрозділ МВС. Блок-пости на в'їздах до міста контролювали військові, допомога надходила також від членів Правого сектору та місцевих активістів. Для блокування району проведення спецоперації було залучено близько 500 військовослужбовців ЗСУ та Нацгварії. Загальне керівництво операцією здійснював командувач Сектору "М" – генерал Нацгвардії Микола Климчук. Силам АТО протистояли від 60 до 80 озброєних бойовиків.

Штурм розпочався в 4:50 ранку з обстрілу позицій терористів із ЗУ-23. Після цього в бій вступили штурмові групи "Азова", метою яких було взяття під контроль банку на вулиці Грецькій, де знаходилась штаб-квартира терористів.

У ході зачистки Маріуполя від сепаратистів було ліквідовано їхні ключові опорні точки, знищено техніку та відновлено контроль над усіма захопленими спорудами, зокрема будівлею Міської ради. По закінченні операції розпочався демонтаж барикад.

У результаті операції було знищено "укріпрайон" по вулиці Грецькій, ліквідовані 5 бойовиків та їхня військова техніка, затримано 20 терористів. Ніхто з мирних жителів не постраждав. Так в Маріуполь повернулась українська влада.

Фото – Цензор.НЕТ

Бої за Савур-Могилу (2014)

Савур-Могила – це історичний курган висотою 278 метрів. Стратегічна важливість висоти пов'язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів.

Від 5 червня 2014-го року на південь від висоти українські війська за підтримки авіації вели бої з терористичними угрупуваннями, які намагалися прорватись в Україну з території Росії в районі митного пункту Маринівка. Цей напад був відбитий, однак 7 червня загін російських найманців чисельністю порядка 40 чоловік і 3 одиниці БТР, що належали 11-й інженерній бригаді РФ, зайняв курган.

12 червня, зважаючи на необхідність повернення контролю над кордоном з Росією з метою унеможливлення потрапляння на територію України терористичних угруповань, військової техніки та забезпечення, українські війська на півдні Донецької області перейшли в наступ вздовж кордону з Росією.

2 липня українські війська розпочали штурм висоти і після кількох невдалих спроб, 7 серпня курган перейшов під контроль Києва. Бійці з підрозділу "Крим" та десанту 25-ї бригади, під вогневою підтримкою техніки 51-ї бригади, прорвалися на Савур-Могилу зі сторони кафе і перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині. З іншого (північно східного) боку піднімалися підрозділи ОДР "Харків" та "Луганськ" Полковника Ігоря Гордійчука. Після цього почались бої за утримання стратегічної висоти.

Вдень 23 серпня російські війська почали наступ на південному напрямку фронту сектора "Д", а вранці 24 серпня українська артилерія змушена була відійти від Савур-Могили під російськими ударами.

24 серпня відбувається черговий штурм висоти: російські танки стріляли прямим наведенням, а кавказькі найманці атакували оборонців Савур-Могили, однак ця атака була відбита із численними втратами противника.

У зв'язку з недоцільністю утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника (на той час Савур-Могила була в щільному кільці), ввечері 24 серпня надійшов наказ про відхід українських військ з кургану.

Відходити (по суті – прориватися з оточення) довелося ночами, без важкої техніки, пішки, у формі, зі зброєю, використовували тактику заплутування: робили вигляд, що йдуть в один бік, рухалися у інший. У підсумку українські бійці пройшли по ворожих тилах близько 60 кілометрів за 16 днів і приєдналися до українських військ під Многопіллям.

І хоч у підсумку українським військам довелося залишити Савур-Могилу, в історію вона увійшла, як "Курган української слави".

 Визволення Лисичансько-Сіверськодонецької агломерації (2014)

Лисичансько-Сіверськодонецька агломерація – це поліцентрична агломерація, розташована на берегах річки Сіверський Донець в західній частині Луганської області України. Вона складається з міст-ядер Сіверськодонецька, Лисичанська і Рубіжного та приміської зони тяжіння з низки містечок і селищ.

Станом на липень 2014-го року, будучи підконтрольною російським бойовикам "ЛНР", Лисичансько-Сіверськодонецька агломерація стала стратегічно важливим транспортним вузлом, без звільнення якої подальше просування сил АТО на західній Луганщині було неможливим.

Тому 9 липня 2014-го року силами Національної гвардії та Збройних Сил України розпочато спільну операцію зі звільнення агломерації. Упродовж наступних двох днів силовими структурами України були розгорнуті вогневі позиції у передмістях Попасної, Рубіжного і Сіверськодонецька, а вже 21 липня одночасно з трьох боків було розпочато військову атаку по замкненню у кільце російських бойовиків в окупованих населених пунктах агломерації.

Попри потужний опір, чинений професійно підготовленими проросійськими спецпризначенцями, 22 липня українськими військовими було успішно знешкоджено противника та з мінімальними руйнуваннями відновлено контроль над Кремінним, Попасною, Рубіжним і Сіверськодонецьком, а наступного дня — над Новодружеським, Привіллям, та зайнято північні райони міста Лисичанська.

Власне, звільнення Лисичанська й стало кульмінацією даної операції. На відміну від попередніх міст (за винятком, хіба що Попасної), тут бойовики чинили шалений спротив, не бажаючи добровільно залишати місто.

Попри це, 23 липня зведені підрозділи Національної Гвардії (батальйон "Донбас", 1-ша штурмова рота і 21 ОБрОГП) та Збройних Сил України (24 ОМБр, 95 ОАеМБр і 51 ОМБр) з боями увійшли у місто, а 24-го липня нанесли остаточний нищівний удар по сконцентрованим залишкам російських бойовиків, в результаті чого у вечері того ж дня місто було повністю звільнено від озброєних іноземців.

Визволення Лисичансько-Сіверськодонецької агломерації дозволило не лише звільнити від окупації майже тисячу квадратних кілометрів території і близько півмільйона жителів України, але й вирівняти лінію фронту на цьому напрямку і створити плацдарм для подальшого відрізання "ДНР" від "ЛНР".

Карта АТО до та після визволення Лисичансько-Сіверськодонецької агломерації

Звільнення та утримання Донецького аеропорту (2014-2015)

Донецький міжнародний аеропорт, який знаходиться на західній околиці міста, від початку збройних протистоянь мав стратегічне значення для обох сторін військового конфлікту, тому бої за нього велися особливо жорсткі.

26 травня 2014-го року відбулася спроба захоплення терміналів Донецького аеропорту групами російських спецпризначенців, найманців та проросійських бойовиків. Російські та колабораціоністські сили висунулися в район аеропорту і почали займати позиції в Новому терміналі, розмістивши на даху автоматичні гранатомети. Частина сил зайшла через підземні комунікації.

У відповідь на висування росіян українське командування відправило в район аеропорту бойові гелікоптери Мі-24 та штурмовик Су-25. Українські підрозділи спецпризначенців 3-го кропивницького полку, а також десантники 25-ї бригади і офіцери спецрезерву ГУР, що на той час знаходилися в Старому терміналі та околицях аеропорту, підтримали українську авіацію вогнем. Проросійські сили почали нести втрати загиблими й пораненими, після чого завантажилися в машини й відступили до Донецька.

З цього моменту почалась затяжна та героїчна оборона аеропорту, яка тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу і подарувала Україні вже легендарних "Кіборгів". Адже, попри численні спроби бойовиків "ДНР" відбити аеропорт, об'єкт перебував під контролем урядових сил.

Спроби штурму Донецького аеропорту терористи активізували у вересні після підписання так званих "Мінських угод", згідно яких аеропорт потрапив у зону відведення українських військ, натомість для терористичних банд бойове здобуття аеропорту було важливим, як демонстрація політичної перемоги.

Попри це, "Кіборги" успішно утримували аеропорт протягом вересня-грудня 2014-го року. 15 січня 2015-го року бойовики поновили активний наступ на Донецький аеропорт. На той час захисники аеропорту утримували другий поверх будівлі нового терміналу, а перший і третій контролювалися проросійськими бойовиками. Ситуація значно погіршилася 19 січня після того, як бойовикам вдалося підірвати частину перекриття другого поверху. Внаслідок вибуху у захисників аеропорту були загиблі, поранені і контужені.

Того ж дня густий туман та заглушення супротивником засобів радіозв'язку не дали змоги всім силам підкріплення вийти до нового терміналу аеропорту, де тримали оборону українські бійці – в результаті штурму бойовиків оборонці аеропорту понесли втрати загиблими, частина потрапила до полону. У підсумку, до 22 січня українські військові змушені були залишити знищений бойовиками майже дощенту об'єкт.

Оборона Донецького аеропорту увійшла в історію України, як одна з найбільш героїчних подій. "Кіборги" витримали, не витримав бетон.

Фото – ЕРА

 Рейд 95-ї бригади (2014)

Але найбільш героїчною сторінкою української армії є рейд підрозділів 95-ї окремої аеромобільної бригади з 19 липня по 10 серпня 2014-го під час війни на сході України. Згідно з офіційною інформацією, в ході рейду було пройдено близько 470 км, з яких 170 км тилами ворога. Під час рейду десантники 95 ОАеМБр неодноразово вступали у збройні зіткнення з підрозділами ЗС РФ, але виконали поставлене завдання.

У червні 2014-го року керівництвом країни було розроблено стратегічний план, який передбачав блокування Збройними Силами України російсько-українського кордону, а також оточення мегаполісів у Донецькій та Луганській областях. Однак, в липні підрозділи, що блокували кордон, потрапили у оточення на південному сході Луганської та на сході Донецької областей. Тоді командування АТО розробило план деблокування підрозділів на кордоні.

Згідно з планом, підрозділи 95 ОАеМБр, 30 ОМБр, 51 ОМБр, 25 ОПДБр мали зайняти Савур-Могилу, населені пункти Степанівку, Маринівку, встановити контроль над переправами на річці Міус та забезпечити вихід з оточення підрозділів 24 ОМБр, 72 ОМБр і 79 ОАеМБр. Рейд 95-ї аеромобільної бригади, яким керував особисто комбриг Михайло Забродський (тоді – полковник, зараз – генерал-лейтенант ЗСУ), був невід'ємною складовою цієї операції.

27 липня, після звільнення Лисичанська, десантники 95 ОАеМБр вирушили зі свого базового табору на північ від Артемівська. Вийшовши на трасу Харків – Ростов, вони рухались до села Луганське, яке обійшли з півночі через Миронівський. Далі підрозділи десантників за Дебальцевим звернули з траси Харків – Ростов і почали рух на південь. Маршрут пролягав через населені пункти Рідкодуб, Стіжківське, Стіжкове, Контарне, північні околиці Шахтарська. В районі села Гірне відбувся бій за блок-пост, який у підсумку було зруйновано дощенту. Після цього група продовжила рух на південь, а біля села Тернове повернули на південний схід, де біля села Петровського розташували польовий табір.

Зранку 28 липня підрозділи 95-ї бригади разом з підрозділами 30 ОМБр висунулись у визначені райони для штурму кургану Савур-Могили, яку захопили та передали БТГр "Колос" 51-ї бригади.

Після штурму Савур-Могили, наступним етапом рейду стала участь десантників в операції виведення заблокованих підрозділів на кордоні. Першим випробуванням у цій операції стало визволення Степанівки. Завдяки вдалій атаці з північно-західного напрямку двох механізованих, одної танкової роти 30-ї ОМБр опір ворога було зламано, після чого декілька днів українські війська витратили на остаточну зачистку Степанівки. Після цього 1 серпня українські війська визволили сусідню Маринівку.

Далі 6 серпня батальйони 95-ї та 30-ї бригад перейшли в наступ в районі населених пунктів Латишеве та Розсипне. 6 серпня заблоковані підрозділи почали виходити з оточення через наведену переправу через річку Міус за 3 км на північ від Дмитрівки і 19 км від російського кордону.

Під час переправи ворог постійно обстрілював українські підрозділи, зокрема, і з території Росії і декілька разів розбивав переправу вогнем артилерії. Українські танкісти зайняли панівну висоту для прикриття переправи. Її утримували два дні, допоки всі підрозділи не переправились через річку. Після цього танкісти залишили свої позиції.

Наступним етапом рейду стала участь підрозділів 95-ї бригади в створенні коридору на ділянці Степанівка – Красний Луч – Червона Поляна – Лутугине для ізоляції бойовиків від надходження підкріплень з території Росії. Під час бої за Красний Луч і Міусинськ відбулись перші бойові зіткнення між підрозділами ЗСУ (95 ОАеМБр і 30 ОМБр) з регулярними підрозділами ЗС РФ. Просуваючись на північ, 95-та бригада перерізала автошлях між Красним Лучем та Антрацитом, яким йшло постачання бойовиків.

10 серпня підрозділи 95-ї бригади вийшли з району Красний Луч – Антрацит і пройшовши по тилах противника в напрямі на Дебальцеве повернулись у вихідний район біля Слов'янська.

У підсумку, під час спецоперації десантники здійснили 470-кілометровий рейд по тилах сепаратистів, із них 170 км з боями, знищивши при цьому три ворожі блокпости. Проте найважливішим досягненням стало розблокування та створення коридору для виходу з оточення підрозділів на кордоні. Завдяки вмілим діям десантників і піхотинців, з оточення вийшло 3 тисячі осіб та понад 250 одиниць техніки.

Згодом міжнародними військовими партнерами цей рейд було названо найдовшим рейдом збройного формування у військовій історії світу.

Як бачимо, на 27-му році Незалежності нам є чим пишатись і у воєнній сфері. Разом з тим хочеться вірити, що найголовніші перемоги у нашої армії ще попереду.

Читайте також: День Незалежності-2020: Зеленський проти параду чи парад проти Зеленського.