Диверсанти, зрада чи змова? Що сталося на складах під Вінницею

Поки слідчі під керівництвом військового прокурора Центрального регіону України відпрацьовують чотири основні версії детонації боєприпасів на території арсеналу Збройних сил України в Калинівці Вінницької області, не називаючи їх при цьому, ми спробуємо проаналізувати ймовірність найбільш поширених народних версій.

Версія №1. Офіційна. Цю версію наступного ж дня після початку пожежі повідомили офіційні органи. Спочатку її озвучив радник президента України Юрій Бірюков, а потім повторив прес-секретар Головного управління розвитку і супроводу матеріального забезпечення Збройних сил України Сергій Місюра. Згідно цієї версії, склади підпалили ворожі диверсанти за допомогою безпілотника.

На користь цієї версії свідчить багато факторів, починаючи з оголошеної напередодні антидиверсійної операції, замаскованої під антитерористичні навчання. І той факт, що підрозділи Нацгвардії і силових структур зуміли моментально організуватись і почати евакуацію, наштовхує на думки про те, що вони були готовими до подібного розвитку подій.

Тобто, цілком робочою виглядає версія, згідно якої наші силовики отримали інформацію про можливу диверсію у цьому районі, почали проводити антидиверсійну операцію, але або не встигли, або не змогли знешкодити диверсантів до того, як ті підірвали склади.

До того ж не слід забувати, що Вінницька область межує з Придністров'ям – невизнаною маріонетковою республікою, керівництво якою здійснюється з Кремля, з яким Україна фактично перебуває у стані війни. А що таке український кордон сьогодні – зайвий раз нагадувати не варто.

Разом з тим, попри повідомлення про затримання диверсантів, жодного з них досі показано громадськості не було. Саме на це звертають увагу противники даної версії, стверджуючи, що все це – вигадки силовиків з метою або прикрити власну некомпетентність, або замести сліди власної "діяльності", про яку йтиметься нижче.

Версія №2. Зрадофільська. Цю версію активно тиражуюють мережею різного роду зрадофіли, скептики та песимісти. Вони переконані, що ніяких ворожих диверсантів не було, а склади підпалили свої – з метою замести сліди розкрадання боєприпасів.

Особливо, ця версія набуває ваги на фоні звинувачень Amnesty International у продажі Україною зброї Південному Судану. Однак, при більш глибокому вивченні теми стає зрозуміло, що вона не витримує жодної критики.

По-перше, в історії з Південним Суданом мова йде про стрілецьку зброю, а на складах в Калинівці догорають переважно боєкомплекти до реактивної артилерії.

По-друге, зараз не 90-ті роки і КРУ виносить мозок навіть за відправку боєприпасів у зону АТО, якщо документи оформлені не вчасно, або з помилками, не кажучи вже про спроби торгівлі "наліво". Навіть під час активних бойових дій без "бумажки" б/к на передок забороняли возити.

Ну і по-третє, крали (чи крадуть, якщо вже крадуть) переважну ті види озброєння і боєкомплекту, які можна збути на роздрібному чорному ринку: стрілецька зброя і патрони до неї, РПГ, гранати, міни, вибухівка тощо. А в Калинівці, ще раз повторимось, горять не склади з патронами, гранатами і вибухівкою, а склади з боєприпасами для РСЗО, які використовуються лише для ведення широкомасштабних бойових дій і абсолютно безкорисні за їх відсутності.

Версія №3. Конспірологічна. Адепти цієї версії вважають, що підпал було організовано українськими спецслужбами за наказом президента з метою утилізувати застарілі боєприпаси, щоб потім розкрутити міжнародних донорів (читай, США) на нові види озброєння з боєприпасами до них, а якщо пощастить – то й на нові заводи з виготовлення боєприпасів на території України.

Ця версія має певне підґрунтя з огляду на те, що свого часу (2008-й рік) у Калинівку назвозили застарілих мін, ракет та інших боєприпасів із військових частин у Славуті, що на Хмельниччині, Брюховичів, що на Львівщини та інших. І хоч по документах вони значились боєприпасами першої та другої категорії, а насправді були справжнім іржавим мотлохом. Наприклад, частину ракет доставили в тарі, яка не пристосована для їх укладення штабелями; а на деяких ящиках взагалі було відсутнє маркування – можна було лише здогадуватись, що в них знаходиться…

Отож, цілком логічно, що одного разу постало питання утилізації цього "мотлоху". Якщо притримуватись даної версії, то цей час настав саме зараз і "утилізацію" було вирішено провести ось таким чином.

Однак, ця версія також не витримує критики з огляду на те, що у 2009-му році, згідно україно-американських домовленостей, розпочалась утилізація цих боєприпасів з метою подальшої ліквідації даного складу в Калинівці. З преси тих часів відомо, що протягом 2009-го року було утилізовано 4 тис. тон боєприпасів, а у 2010-му – 16 тис. тон. Причому, тут мова йде про утилізацію шляхом розпилу на металобрухт саме неліквідних старих снарядів, що, погодьтеся, значно цікавіше з усіх точок зору, аніж просто підпалити склад.

Пожежа на складах в Калинівці. Чому трагедія була неминучою

Як би там не було, але якщо у Калинівці панував такий самий бардак, як у Балаклії, яка постраждала від аналогічного підпалу в березні цього року, то робочою може бути абсолютно кожна версія.

Під Вінницею горять військові склади (ХРОНІКА)