Дефіцит техніки: Чому Україна дістає "з нафталіну" старі зенітки

Нові часи диктують нові вимоги, за якими, на жаль, вітчизняний оборонпром не завжди встигає

Руслан Рудомський

Depo.ua вже писав раніше про те, як Путіна у 2014-му році зупинила наявність в України відлагодженої до автоматизму і однієї з найбільш потужних у Європі систем проти-повітряної оборони (ППО).

В силу свого географічного положення і стратегічного значення, Україна успадкувала від СРСР чи не найкращу систему ППО у Європі свого часу і примудрилась не "розбазарила" до початку війни на Донбасі. Щоправда, це стосується здебільшого "заліза".

В плані ж "програмного забезпечення", здатного керувати цим "залізом" відповідаючи вимогам сьогодення, довелося все починати спочатку, тому відносно нещодавно (в 2012-му році) була прийнята на озброєння автоматична система оповіщення "Віраж" – об'єднана система управління, що включає в себе як системи виявлення, так і пускові установки по всій країні.

Читайте також: Чому Путін не наважився бомбити Київ.

Однак, не все успадковане від СРСР "залізо" перебуває на бойовому чергуванні. Станом на початок війни від атак з неба Україну захищали (і продовжують це робити до сьогодні) зенітні ракетні системи і комплекси двох типів: самохідні ЗРК середньої дальності С-300ПС (за класифікацією НАТО – SA-10D Grumble) і "Бук-М1" (SA-11 Gadfly) сумарною чисельністю близько півсотні дивізіонів. Обидва ЗРК можуть знищувати цілі противника на відстанях до 75 км і 32 км, і висотах до 27 км і 22 км відповідно.

В принципі, за умови повної їх справності, цього цілком достатньо для того, щоб відбити атаки ворожої авіації чи крилатих ракет. Однак, життя не стоїть на місці і сьогодення диктує нові вимоги до засобів ППО. Зокрема, назріла необхідність прикриття наших військ в зоні бойових зіткнень з противником, а також з ущільненням прикриття об'єктів першої категорії (АЕС, греблі ГЕС, великі міста тощо).

У зв'язку з цим військовим головнокомандуванням було прийняте рішення істотно посилити кількісний склад вітчизняних засобів ППО шляхом повернення раніше списаних ЗРК зі складів зберігання. Мова йде про ті ЗРК, які були виведені з бойового складу до 2013-го року, а це одразу шість типів зенітних ракетних комплексів і систем. Всі вони на початку 2013-го року рішенням тодішнього міністра оборони України росіянина Павла Лебедєва раптово були визнані застарілими і буквально за місяць "списані".

Це три ЗРК малої дальності: самохідні "Куб" (SA-6 Gainful) і "Тор" (SA-15 Gauntlet), а також стаціонарний С-125 (SA-3 Goa). Два середньої дальності: стаціонарний С-300ПТ (SA-10А Grumble) і мобільна універсальна система С-300В1 (SA-12 Gladiator). І одна стаціонарна далекобійна С-200В (SA-5 Gammon).

Все це після повного відновлення і навчання обслуговуючого персоналу дозволить збивати не лише літаки та крилаті ракети ворога, але й безпілотні літальні апарати.

Зокрема, "Куб", "Тор" і С-125 здатні забезпечити ефективне знищення низьколітаючих і малорозмірних цілей за умов впливу всіх видів радіоперешкод. Тобто, вони цілком можуть бути використані проти як важких дронів-камікадзе, так і проти більш легких розвідувальних дронів.

Багатоканальний ЗРК С-300ПТ є, по суті, транспортабельним аналогом самохідного С-300ПС, який зараз стоїть на озброєнні ЗСУ. Він призначений для оборони адміністративних, промислових і військових об'єктів від ударів всіх типів засобів повітряного нападу в усьому діапазоні їх практичного застосування.

С-300В1 – це універсальна багатоканальна зенітна ракетна система протиповітряної/протиракетної оборони фронтової ланки сухопутних військ. Вона призначена для оборони важливих військових об'єктів, угруповань військ і адміністративно-промислових центрів від ударів всіх типів літаків і вертольотів, крилатих ракет, інших аеродинамічних засобів повітряного нападу, аеробалістичних і балістичних ракет оперативно-тактичного призначення.

С-200В володіє ракетами з потужною бойовою частиною і здатна вражати цілі на відстані до 240 км при висоті від 300 м. до 40 км. Тобто, ракети С-200В здатні знищувати літаки ворога до того, як ті підлетять на відстань, з якої зможуть застосувати власне озброєння.

Таким чином, якщо Україні вдасться реалізувати задумане (а це планується робити спільними силами Міністерства оборони, "Укроборонпрому" і приватних компаній), то кількість боєздатних комплексів у складі зенітних ракетних військ ЗСУ збільшиться на третину.

Також відомо, що Міноборони планує до кінця 2018-го року провести перевірочні стрільби ЗРК малої і середньої дальності, і у 2019-му році повернути на бойове чергування далекобійну С-200В.

Разом з тим, всі прекрасно розуміють, що це лише тимчасове вирішення актуальних проблем, причому рішення досить ресурсоємне. Наступним кроком повинна стати модернізація або розробка нових зразків зенітних ракетних комплексів для української армії. Зокрема, є де розвернутись в переоснащенні зенітних ракет сучасними видами твердого палива, що повинно збільшити дальність їх польоту, а отже й ефективність.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Війна