Імпорт зброї: Чому силовики вирішили відсунути "Укроборонпром"

Як відомо, станом на сьогодні імпорт озброєння та військової техніки закордонного виробництва здійснюється через спеціально уповноважених спецекспортерів, які входять до складу державного концерну "Укроборонпром". Однак, ситуація, у якій опинилась країна у зв'язку з агресією Російської Федерації та окупацією нею частини української території, давно вимагає реформування системи закупівель озброєнь і військової техніки в межах державного оборонного замовлення.

Дане реформування повинно полягати у спрощенні процедур імпорту продукції оборонного призначення, яка не виробляється в Україні, але життєво необхідна для підвищення обороноздатності держави. Адже, на жаль, вітчизняний оборонпром не здатен самотужки забезпечити більшу частину потреб військових формувань (до 60%), причому у далеко не останній номенклатурі (бойові літаки, системи ППО тощо).

І ось, судячи з усього, у цьому питанні нарешті намітився певний поступ. Зокрема, такий висновок можна зробити з посту директора медіакомпанії "Defense Express" Сергія Згурця у Facebook, у якому він, з посиланням на одну з високопосадових осіб "Укроборонпрому", повідомляє: "Найближчим часом буде оприлюднене рішення, за яким Міністерство оборони та інші силові відомства України отримають самостійне право на імпорт озброєння та військової техніки закордонного виробництва для задоволення власних потреб. Таке рішення опрацьоване Міністерством економічного розвитку та торгівлі".

Проблема в цьому напрямку і, відповідно, актуальність питання, підсилюється також тим, що відповідно до вимог чинного законодавства, система закупівель імпортного озброєння суттєво обмежена вимогою до державних замовників здійснювати її виключно через спеціальних експортерів, що знаходяться у складі ДК "Укроборонпром". Внаслідок цього західні оборонні компанії, що вивчають можливості роботи на українському ринку, дуже стримано ставляться до перспективи інвестицій, оскільки їм часто пропонують неприйнятні і невигідні форми співпраці.

І такі запитання виникають не на порожньому місці, адже відповідно до звіту Корпорації RAND, ДК "Укроборонпром" завищує ціни на імпорт від 5 до 20% і вище, створюючи таким чином труднощі для імпорту з метою розвитку власних потужностей. Але якщо у мирний час з цим ще можна було б миритись, то у військовий час така стратегія перекриває доступ Україні до життєво необхідного військового обладнання. Автори звіту вважають, що особи із конфліктом інтересів можуть впливати на процеси закупівель, таким чином утворюючи сприятливі умови для корупції.

А "Укроборонпром", як не крути, має конфлікт інтересів: його компанії виробляють зброю та техніку для українських військових, отже концерн має певний стимул, щоб ускладнювати імпорт товарів, які можуть бути вироблені та надані її ж власними компаніями. Не кажучи вже про те, що військовий бюджет досить обмежений і на все необхідне грошей ніколи не вистачає, тому часто доводиться розставляти пріоритети. Як вони будуть розставлені за описаних вище умов – нескладно здогадатись.

Тому цілком логічними виглядають твердження, що система імпорту озброєння має бути удосконалена на законодавчому рівні шляхом надання прав державним замовникам на здійснення повного циклу закупівлі, без залучення спеціальних експортерів. Судячи з посту Сергія Згурця – це і буде зроблене найближчим часом.

Окрім всього іншого, це ще й повинно дозволити економити бюджетні кошти. Принаймні, за даними Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, у разі закупівлі озброєння безпосередньо державними замовниками, вартість придбання озброєнь і військової техніки подешевшає приблизно на 40%.

А найголовніше у цьому питанні те, що дане питання прямо передбачене Стратегічним оборонним бюлетенем України, який є, по суті, дорожньою картою розвитку Збройних сил України та своєрідним компасом на шляху України до НАТО.

Згідно Оборонного бюлетеня Оперативна ціль 2.5 передбачає "Створення інтегрованої системи закупівель у Міністерстві оборони України".

Очікуваним результатом при цьому визначено впровадження системи закупівель відповідно до принципів і підходів, що застосовуються європейськими державами та державами – членами НАТО. При цьому система електронних закупівель повинна діяти для всіх публічних закупівель, при цьому повинно бути забезпечено її відкритість та прозорість.

В цьому ж пункті зазначається, що відповідно до рекомендацій Корпорації RAND та аналізу розбіжностей НАТО, має відбутись поступовий перехід закупівель звичайних озброєнь через державне оборонне замовлення до сфери публічних закупівель. Має бути створено єдиний підрозділ, відповідальний за забезпечення Збройних сил України (супроводження всього життєвого циклу предметів постачання від закупівлі до утилізації або реалізації як надлишкового майна).

Також передбачається запровадження системи делегування повноважень (на укладання договорів з розподілом на фінансові рівні) та персоналізації відповідальності за забезпечення шляхом впровадження інституту уповноважених осіб замовника відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

Очікується запровадження системи міжвідомчих інтегрованих проектних груп, які на чолі з уповноваженими особами будуть відповідати за закупівлю різних груп предметів постачання.

Крім цього, планується створення на базі чотирьох територіальних оперативних командувань Централізованих закупівельних організацій відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", що проводять закупівлі для військових частин відповідного командування.

Ну і в кінцевому підсумку очікується, що Міністерство оборони України приєднається до всіх послуг та Партнерств Агенції НАТО з підтримки та постачання.

При цьому, серед негативних факторів, які можуть вплинути на проведення оборонної реформи, в Оборонному бюлетені значиться "складний процес викоренення корупції в системі державних закупівель в інтересах оборони".

Для реалізації всього цього в Оборонному бюлетені передбачене "законодавче врегулювання змін у процедурах проведення державних закупівель у сфері оборони", яке прописане в Додатку 1 (Матриця досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи), а саме в Завданні 2.5.1.

Воно передбачає підготовку до кінця 2017-го року зміни до законодавства, які надали б Міністерству оборони України всі необхідні функції, що дозволять проводити прямі закупівлі матеріально-технічних засобів, озброєння та військової техніки, робіт та послуг у нерезидентів України. Відповідальними за це призначені Міністерство оборони (МО) і Міністерство економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ). І хоч на календарі вже 2018-й рік, краще пізно, аніж ніколи.

Отож, як бачимо, всі передумови для того, щоб розірвати це "порочне коло" є. Українській владі для цього треба лише, хоч і з запізненням, реалізовувати задеклароване і виконувати взяті на себе перед міжнародними партнерами зобов'язання.