Чи варто нам боятися російської термоядерної "Сатани-2" з українським слідом

Вкидання у вигляді передбачуваного зовнішнього вигляду нової російської термоядерної міжконтинентальної балістичної ракети РС-28 "Сармат", відомої за класифікацією НАТО як "Сатана-2", знову підняло цілу хвилю публікацій. Природно, що насамперед з російської сторони. У хід пішли навіть старі публікації західної (з незрозумілої причини насамперед французької) весни 2016 року. В численних матеріалах пропагандистів типу "Лайфньюз" і "Зірка"з гордістю стверджується, що "ракета "Сатана-2" готова зрівняти з землею Францію або Техас". Майже одночасно з'являються статті в різних виданнях (насамперед навколо військових), в яких розписуються і нібито створюються спеціальні маневрені гіперзвукові боєголовки Ю-71, здатні маневрувати по тангажу і курсу в атмосфері зі швидкістю 17-22 (!) маха. І майже фантастичний комплекс активного захисту "Мозір", який буде прикривати на землі шахту РС-28. Стверджується, що для знищення підлітаючої бойової частини ракети противника за допомогою пакету зі 100 стовбурів назустріч на висоту 6 кілометрів буде вистрілюватися хмара з 40 тисяч вражаючих елементів металевих стріл і кульок діаметром 30 міліметрів. Кульки призначені для руйнування атакуючого боєприпасу на малих висотах, а стріли — на висоті.

Спробуємо розібратися, що реально відомо про такий проект як "Сармат", який, можливо, прийде на зміну МБР Р-36М "Воєвода". Розробка останнього (більш відомого на Заході як "Сатана") почалася в 1974 році, а вперше на бойове чергування розрахунки заступили в серпні 1988 року. З тих пір комплекс постійно модернізувався. Остання модифікація цієї ракети Р-36M2 - може нести десять боєголовок по 750 кт і має дальність накриття цілі приблизно 11000 км. На думку видавців "Книги рекордів Гіннеса" ця ракета найважча в світі – за вагою її можна порівняти з найвідомішим символом американської демократії – Статуєю Свободи (більш 200 тонн).

Проте термін експлуатації цих ракет закінчується до 2019 року. Тому вже кілька років росіяни працюють над розробкою нової такої "Сатани-2". Причому перші проектні роботи були відзначені ще в "жирні" для Росії 2010-і роки. Грошей було вкладено чимало і "розгін" розробники взяли дуже великий – так, прототип ракети планувалося розробити до травня 2015 року, однак впоралися до кінця 2014 року.

Одночасно в Оренбурзькій області були встановлені і перші шахтні установки. В одному зі своїх численних інтерв'ю в 2014 році командувач РВСН Сергій Каракаєв радісно повідомляв про те, що "Сармат" замінить "Воєводу" в ракетних дивізіях під Оренбургом і Красноярськом вже в кінці 2018 року.

Однак, як бачимо далі "щось пішло не так". Деякі західні видання, посилаючись на власні джерела, писали, що Росія проведе випробування цієї "супер-ракети" вже влітку 2016 року. Проте зовсім нещодавно непоміченим пройшло повідомлення інформагентства ТАСС, з якого випливало, що випробування прототипу перенесені на другу половину 2016 року: пускова установка на космодромі Плесецьк підготовлена, проте з самою ракетою виникли проблеми. Причому якого плану не уточнювалося. І ось тепер щоб у черговий раз "замилити" очі вкидають малюнок (!) ракети – навіть не відео.

В принципі проблеми з запуском прототипу "Сармата" не випадково виникли після 2014 року, коли були розірвані по живому зв'язки української і російської військової промисловості. Для розуміння ситуація слід навести кілька фактів про попередника – то самої "Сатани".

Власне сама без сумніву унікальна ракета створювалася в КБ "Південне" (тоді ще Дніпропетровськ) під керівництвом знаменитого конструктора Н.Д. Янгеля (з 1971 р. В. Ф. Уткіна). Саме тут було розроблено спеціальне радіаційнозахисне покриття (через чорний колір якого ракета власне кажучи і отримала таке прізвисько) завдяки якому ракеті не страшний навіть вибух термоядерної бомби на її шляху. Воно досі є неперевершеним, а про його якість говорить, наприклад, такий маловідомий факт – під час утилізації корпус ракети не змогли розрізати навіть алмазні різці!

Крім того, система управління, яка дозволяє ракеті долати кілька рубежів протиракетної оборони, була розроблена харківським НВО "Електроприлад".

Ніякої достовірної інформації немає (втім, її поки не може бути, що називається, "за визначенням"), проте з великою часткою ймовірності можна припустити, що українські підприємства були задіяні в технологічному ланцюжку розробки і нової "Сатани". А імпортозаміщення таких глобальних речей не працює від слова "зовсім". Так що цілком може виявитися, що всі можливості "Сатани-2" на сьогоднішній день існують тільки на папері і до їх реалізації російським платникам податків доведеться чекати явно не до 2020 року, а набагато пізніше.