Чи стане окупований Донбас важелем впливу Києва на Москву

Як відомо, спровоковані Росією події весни 2014 року сколихнули всю Україну. Спочатку рашисти анексували Крим, а потім почали методично розхитувати ситуацію на Сході та Півдні "материкової" України. І якщо Слобожанщину та Причорномор'я вдалося відстояти і тим самим врятувати, то Донбас сам себе вмив у крові і продовжує це робити досі.

Але якщо влітку 2014 року, коли зібрана зі світу по нитці українська армія разом з новоствореною Нацгвардією та добровольчими батальйонами територіальної оборони одне за одним звільняла міста та села Донбасу, було певне розуміння – як і коли це все має завершитись, то після вторгнення російських військ на територію України і Іловайського котла це розуміння кудись зникло, а натомість з'явилась тривога за непевне майбутнє.

Однак, паралельним курсом настали скрутні часи і для самого агресора: через агресію проти України Росію обклали з усіх сторін міжнародними санкціями економічного і політичного характеру, а особисто Путіна взагалі мало не оголосили персоною "нон грата" в цивілізованому світі. При цьому російському президенту чітко дали зрозуміти, що порятунок російської економіки і збереження його особистої влади в Росії напряму залежать від його рішення по Україні.

Що характерно – сам Путін це дуже швидко усвідомив, тому що ще в 2015-му році змінив риторику, заявивши, що Донбас має бути частиною України. Тобто, він дав зрозуміти і світові, і самому Донбасу, що як про незалежність "Л-ДНР", так і про включення їх до складу Росії за прикладом Криму доведеться забути. Однак, як показав розвиток подій протягом останніх двох років, на ділі повністю виходити з Донбасу Путін не поспішає і поспішати не буде.

Так, російське телебачення змінило риторику і почало потихеньку ліпити з позитивного образу нескореної "Новороссії" образ бандитських "ЛНР" і "ДНР", в яких процвітає мародерство і інші "блага" пост-цивілізації. Так, російські спец-служби провели певну зачистку в рядах бойовиків, ліквідувавши (як Моторолу, Бетмена чи Мозгового) або просто усунувши (як Гіркіна чи Безлера) "героїв русской вєсни". Але складається враження, що все це робиться більше для того, щоб тримати "Л-ДНР" хоч і на довгому, але ланцюзі.

Окупований Донбас сьогодні для Росії вже виглядає чимось на зразок чемодана без ручки, тягнути далі який немає ані сил, ані, схоже, бажання. Але от біда: вроджена жадібність і імперські комплекси не дозволяють цей чемодан кинути. Адже це означатиме не лише відмову від своїх пропагандистських ідей "русского міра", але й певного роду поразку. А чого найбільше бояться імперці і тирани? Правильно – імперці і тирани найбільше бояться виглядати слабкими і приниженими в очах своєї челяді.

Росію і Путіна можуть скільки завгодно бити і мокати лицем в коричневу субстанцію з бридким запахом на міжнародному рівні, але поки на внутрішній арені це можна подати, як шоколадні ванни – вони на коні. Тому Путіну набагато простіше пояснити російському лохторату вимушену необхідність зовнішніх санкцій, аніж пояснювати – чому він відступив з України.

Тут добру пораду ще два роки тому дав колишній британський посол в Росії сер Ентоні Брентон. Порада ця стосувалась як західних лідерів, так і самого Путіна в контексті того, як підштовхнути Кремль до "зливу" донбаського сценарію. На його думку, треба чітко розтлумачити, що закриття "Новороссії" не призведе до вступу України в НАТО, зате надасть Києву шанс провести давно заявлену децентралізацію. Все це, за словами сера Ентоні, дозволить Путіну зберегти обличчя і оголосити про перемогу: Україна в НАТО не вступила, а децентралізація, яку в Росії назвуть "федералізацією", почалася.

Однак, попри на перший погляд безпрограшність даного варіанту для усіх сторін конфлікту, реалізовувати його ніхто не поспішає. На перший погляд здається, що Росія й рада була б прилаштувати відгризені регіони назад (принаймні, Донбас), але Україна не хоче забирати їх на прийнятних для Росії умовах.

Але тут варто усвідомлювати, що своїм небажанням забирати назад тимчасово окуповану частину Донбасу разом з бойовиками, розграбованою інфраструктурою та іншими його проблемами, Київ ламає гру не тільки Росії, але й Європі, якій вже неабияк набридло протистояння з Кремлем. Є всі підстави припускати, що Захід втомився і готовий погодитись вже на будь-яке вирішення конфлікту, навіть якщо воно буде не дуже вигідним для України.

Що в такій ситуації залишається Києву? Лише відстоювати свою позицію і перед кремлівськими переговорниками, і перед європейськими чиновниками, які будуть прагнути уламати його на якнайшвидший мир за будь-яку ціну. При цьому для України зараз набагато вигідніше затягувати процес, аніж пристати на мир заради миру – потім дешевше буде.

Краще додаткових кілька років перетерпіти в умовах гібридної війни і закінчити справу перемогою, аніж піти легшим шляхом зараз, але впустити до себе троянського коня і порохову бочку водночас, якими є сучасний окупований Донбас.

А якщо почекати ще довше і переконати Захід у відсутності того самого "прогресу", про який говорив президент Франції Франсуа Олланд ще у 2015 році, то з новими антиросійськими санкціями можна буде всерйоз обговорювати і повернення Криму.

Зараз взагалі склалася парадоксальна ситуація: "Новороссія" замислювалася Кремлем як важіль впливу Москви на Київ, але останнім часом в України є всі передумови для того, щоб перетворити цю кремлівську авантюру проти її авторів. За певних обставин скоро вже Київ зможе тиснути на Москву, висуваючи свої умови прийому окупованих територій під свій контроль. Стратегічна ініціатива зараз переходить до України і гріх цим не скористатися.

Тому праві ті, хто кажуть, що треба запастись терпінням і дотискати Росію. Про жодний "боснійський" сценарій вже мови бути не повинно. Лише "хорватський", який передбачає мир на наших умовах після повної і беззастережної нашої ж перемоги.

Звичайно, до "хорватського" сценарію нам ще далеко, але ми впевнено рухаємось у потрібному напрямку: за останні три роки українська армія суттєво зміцніла та загартувалась у боях, тоді як Росія під тиском санкцій та воюючи на два фронти (про Сирію не забули?) помітно ослабла. Плюс на самому окупованому Донбасі ситуація за час цієї війни погіршилась настільки, що "Л-ДНР" скоро існуватимуть хіба що на папері.