Батько-сирота, сестра-воїн і дочка-підліток: ЗМІ розповіли трагічну історію сім'ї загиблого бійця

Історію родини Никоненків розповів журналіст Юрій Бутусов на своїй сторінці у Facebook, передає Depo.ua.

Сергій Никоненко не знав свого батька – той кинув сім'ю, а його мама хворіла і померла, коли йому було 9 років. Він ріс з бабусею і дідусем – ветераном Другої світової, в такій страшній злиднях, що сам попросився віддати його в інтернат. Він дуже хворів і ще молодою людиною потрапив в автомобільну аварію, зазнав перелому хребта, важкої травми голови. Він не міг рухатися. Операція за операцією, і лікарі нічого не обіцяли.

Але воля Сергія виявилася сталевий, він почав боротися за життя в безнадійних умовах, повзати на руках, потім став підніматися, з милицями, палицею, і справжнє диво – він знову навчився ходити... Він здобув вищу освіту, вибрав професію, що вимагає максимальних навантажень – інженер-геолог, і багато років працював на Росії, і знову здивував усіх, його дух був набагато сильніший за тіло. У тайзі він отримав навички виживання в дикій природі, навчився стріляти без промаху.

Потім повернувся в Україну, в рідний Миргород, відкрив свою справу – все робив своїми руками, розводив рибу, побудував пасіку, створив невелику свиноферму, спав по 3-4 години, щоб забезпечити близьких. А найголовніше його надбання – він створив міцну і люблячу сім'ю, таку, який у нього самого в дитинстві не було, і про яку він, що вмів боротися наодинці, насправді дуже мріяв.

Обидві його дочки – старша Ярослава і молодша Богдана, обожнювали батька, отримали від нього багато вміння, були з дитинства загартовані, вміли виживати на природі, мали бійцівський характер. Сергій все брав близько до серця – та й здоров'я не дозволяло навантаження, і ось до 51 року він переніс інфаркт і інсульт, і продовжував працювати.

Але коли в країну прийшла війна, Никоненко не міг залишатися в тилу. Він почав збирати допомогу для армії з перших днів війни, все привозив на своїй машині, чергував на перших блок-постах. А влітку 2014-го року домігся, щоб його взяли бійцем в 24-й батальйон "Айдар". На фронті були гостро необхідні артилерійські розвідники і коригувальники – а Никоненко блискуче розбирався в геодезії і працював з буссоллю, далекоміром і картою.

У Ярослави росла дочка, вона тоді не могла їздити на фронт, допомагала в тилу. А молодша Богдана супроводжувала батька у всіх поїздках, і разом з ним влаштувалася на службу в санітарний взвод. Никоненко брав участь у багатьох боях, користувався великою повагою. 18 січня позиції "Айдара" в селі Трьохізбенка Луганської області були накриті залпом російських "Градів". Сергій Никоненко зазнав смертельних поранень.

З ним прощалися у Києві на Майдані, на його похорон у Миргороді прийшли тисячі людей. А обидві його дочки пішли на службу в армії, і служать досі.

15 жовтня 36-річна Ярослав Никоненко несла службу на передовій в складі підрозділу 101-ї бригади охорони й зазнала смертельного кульового поранення, російський снайпер не схибив…

Тверда і непохитна патріот України, справжній воїн за духом. На її сторінці в фейсбуці є фотографія з дня народження, кілька цитат про чоловіків і жінок, але майже вся її сторінка була присвячена війні. Щомісяця Ярослава публікувала у себе списки загиблих в бою за місяць українських воїнів. Брала участь у церемонії вшанування пам'яті героїв, полеглих під Іловайськом. Публікувала історії живих і загиблих героїв, розповіді про бойові операції.

"Це сторінка – душа справжнього бійця, який розуміє всі ризики війни. Проживши життя справжнього патріота, Ярослава загинула, готова віддати за кожного з нас, за свою Батьківщину, свою життя. Це подвиг, який треба вивчати в школах і пишатися, це величезна честь, що такі люди живуть серед нас. Треба взяти участь в горі сім'ї Никоненків, зробити все можливе. У Ярослави залишилася дочка - їй 13 років. Карта допомоги - сестра, військовослужбовець ЗСУ, Никоненко Богдана Сергіївна, 5168 7427 1943 9899", – написав Бутусов.

Нагадаємо, 15 жовтня на Донбасі від ворожої снайперської кулі загинула солдат Никоненко Ярослава.