АТОшний скандал: Кому заважає "морський котик" Едуард Шевченко

24 січня група учасників бойових дій – ветеранів та діючих військовослужбовців 73-го морського центру спеціальних операцій (в/ч А1594) вийшли на пікет до Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних сил України в Києві, щоб привернути увагу до дискримінації командуванням свого колишнього комбрига – капітана 1-го рангу Едуарда Шевченка.

Деталі заходу стали відомі завдяки ветерану 73-го Центру, сержанту Володимиру Харченку, який виклав текст звернення на своїй сторінці у Фейсбуці.

З тексту звернення можна зробити висновок, що "морські котики" (так неофіційно називають бійців 73-го морського центру спеціальних операцій) протестують проти незаконного, на їх думку, звільнення Едуарда Шевченка з посади командувача 73-го Центру шляхом переведення його "в розпорядження Генштабу". А останньою краплею, яка змусила учасників бойових дій вийти на вулицю і мерзнути під високими кабінетами, стало повне позбавлення Генштабом відстороненого Шевченка засобів до існування.

Depo.ua спробував розібратись у ситуації і ось що з того вийшло.

Про Едуарда Шевченка відомо, що він український військовий Військово-морських сил Збройних сил України, капітан I рангу, двічі лицар ордену Богдана Хмельницького (ІІІ і ІІ ступеня), повний кавалер ордену "За мужність" (ІІІ, ІІ і І ступеня) і володар нагрудного знаку Міноборони "Знак пошани".

Війна з Росією застала Шевченка на полігоні "Широкий Лан" у Миколаївській області, де його підрозділ у березні 2014-го року почав готуватися до можливої ​​атаки "зелених чоловічків" з боку Криму. За словами очевидців, тоді ж йому пропонували перейти на бік росіян і служити на території півострова, на що він відповідав: "Я давав присягу народу України".

З початку червня 2014-го року перебував у зоні АТО, де брав участь у визволенні Слов'янська, Торецька, Краматорська, у боях за Сіверськ і Ямпіль. Воював також під Вуглегірськом, Дебальцевим і Рідкодубом, де його група фактично витягала з оточення бійців з 25-го батальйону "Київська Русь".

Після Іловайської трагедії його група супроводжувала й забезпечувала рейд 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад у район розташування противника біля Гранітного, вказувала місця для спорудження водних перешкод. Командир зайшов туди першим, а вийшов останнім.

Зокрема відомо, що перед узяттям Торецька (екс-Дзержинськ), Шевченко сам, у цивільному одязі, зайшов у місто, щоб оцінити обстановку й підконтрольні бойовикам об'єкти. Після цього зведений загін з 33 осіб під його командуванням дістався до Торецька в обхід сепаратистських блокпостів, через поля, і протягом півгодини підняв українські прапори над адміністративними будівлями. Після цього бійцям довелося майже вісім годин чекати приходу основних сил ЗСУ під безперервним обстрілом з танків, стрілецької зброї, ПТУР.

У тому бою 33 українських спецназівця протистояли 200-м бойовикам, 2-м танкам і БМП. Тільки по міськраді, де зайняли оборону бійці Шевченка, танки стріляли 29 разів. Коли ворог підійшов упритул, Шевченко наказав бійцям сховатися в підвалі, а сам піднявся на дах будівлі, щоб викликати вогонь на себе. Група не втратила жодного бійця в цьому бою, лише трьох було поранено.

За оцінками військових, саме дії загону Шевченка у Торецьку завдали значних втрат противнику і дозволили нашій армії повністю взяти місто під свій контроль.

Менше, аніж за рік (з серпня 2014-го по червень 2015-го) Едуард Шевченко отримав згадані вище державні нагороди і ордени, а весною 2016-го він був призначений командиром 73-го Морського центру спецоперацій замість Юрія Олефіренка, який загинув у бою під Маріуполем. Таким чином, у 73-му Морському центрі Шевченко пройшов бойовий шлях від лейтенанта до командира частини.

Варто відзначити, що в інтернеті є багато згадок про те, що ті бійці 73-го Центру, які брали участь у бойових діях, сприйняли таке призначення з радістю та ентузіазмом, тому що поважають командира, який пройшов з ними пекло війни. Однак, як показав подальший розвиток подій, зраділи не всі.

Проблеми у Шевченка почалися в травні 2017 року, коли він пройшов військово-лікарську комісію (ВЛК), за результатами якої у нього діагностували посттравматичний синдром в результаті служби в зоні АТО і визнали обмежено придатним до військової служби. Згідно чинного законодавства, особи, які мають такий діагноз, можуть бути звільнені в мирний час, а у воєнний час або під час особливого періоду вони звільняються, тільки якщо самі виявили відповідне бажання.

Шевченко стверджує, що він такого бажання не виявляв, навіть навпаки – написав звернення до керівництва, у якому чітко зазначив, що бажає продовжити свою службу і попросив направити його на повторне проходження ВЛК (Шевченко зазначив, що після цього діагнозу взяв відпустку, під час якої займався відновленням свого здоров'я).

Після відмови у повторному проходженні ВЛК, Едуард Шевченко подав адміністративний позов до суду на генерал-майора Луньова і 7 вересня суд визнав дії керівництва Шевченка протиправними та зобов'язати направити офіцера на проходження ВЛК.

Незважаючи на це, керівництвом було видано наказ про те, щоб на підставі попереднього, травневого, висновку ВЛК, відсторонити Шевченка від виконання обов'язків і вивести в розпорядження Генерального штабу.

Зі слів Шевченка, генерал-майор Луньов пояснив, що направить його на військово-лікарську комісію тільки після виведення в розпорядження Генштабу, що, на думку Шевченка, є незаконним. Незаконним також була й процедура передачі посади командира 73-го Центру у той час, коли Шевченко перебував на лікарняному.

Такі дії керівництва Едуард Шевченко пояснює тим, що він "незручний" для свого керівництва. Це проявилося в конфлікті з 12 підлеглими, а також в тому, що Шевченко відмовлявся виконувати "накази, які явно підриваю діяльність частини". Про це він розповів під час прес-конференції, яка відбулася 25 вересня 2017 року.

Історія з 12-ма підлеглими також досить "мутна". 25 липня 2017 року четверо колишніх бійців з 73-го Морського центру спецоперацій організували пікет під будівлею Міноборони в Києві, а один з учасників акції прикував себе ланцюгом до стовпа перед будівлею Міноборони і оголосив голодування, поки вимоги протестувальників не виконають. Бійці заявляли, що їх (12 військовослужбовців, так звану "групу Марата") незаконно вивели зі складу 73-го Морського центру ССО.

Сам Шевченко тоді заявив, що учасники тої акції здійснили ряд порушень, які передбачають кримінальну відповідальність, а саме: самовільне залишення військової частини, невиконання наказів і навіть підробка документів.

"Це молоді люди, які намагалися тут влаштовувати бунти, коли вони були військовослужбовцями цієї частини. Їм не дали можливості цього робити. Їм дали можливість перевестися – вони погодилися. Їх перевели, але не перевели їх старшого, тому що у нього допуску немає до секретів. Там взагалі великі питання, чи є він офіцером – це такий собі громадянин Ульянов (позивний "Марат", – ред.). Він не пройшов спецперевірку, він не може бути на офіцерській посаді. Ось вони і почали влаштовувати тут бунти, розповідаючи про те, що їх тут не годують, не одягають, не взувають, живуть в дірявих наметах, заробляють собі астму", – прокоментував ситуацію для ЗМІ тодішній командир 73-го Морського центру.

Отож, маємо типову ситуацію двостороннього конфлікту. В даному випадку на одному боці чинуші з Генштабу і група військовослужбовців сумнівної репутації, а з іншого боку – бойовий офіцер, повний кавалер ордену "За відвагу" і його бойові побратими, участь яких у бойових діях не викликає сумнівів.

Чим усе закінчиться – покаже лише час. Але випадок, погодьтесь, дуже неприємний і саме по собі напрошується питання: коли таким бюрократичним чином Генштаб позбудеться всіх бойових командирів – хто буде воювати?