Чи варто читати Тимчука і компанію

Група "Інформаційний спротив" перетворила свої дворічні зведення з фронтів в доволі товстеньку книжку

Журналісти depo.ua не могли не ознайомитися з цією працею та не висловити свої міркування з цього приводу.

Загалом книга "Вторгнення в Україну: Хроніка російської агресії" сприймається як така собі компіляція усіх їхніх доробків за час, що минув з початку російської агресії. Нічого поганого в цьому, звісно, нема – автори певно прагнули дати широкому загалу цілісну та структуровану картину війни, але після прочитання відчувається певна недомовленість як в фактологічному плані, так і в узагальнюючому.

Тим не менше автори книги – Дмитро Тимчук, Юрій Карін, Костянтин Машовець та В'ячеслав Гусаров аж ніяк не є "диванними експертами", а тому заслуговують на увагу. Всі вони мають багаторічний досвід служби у війську, а також з 2008 року вели роботу на "інформаційному фронті" у складі "Центру військово-політичних досліджень", який у 2014 році переформатувався у групу "Інформаційний спротив".

Книга написана сухою і прагматичною "військовою" мовою – по суті та без зайвої "літературщини". Вона етап за етапом вибудовує в умі читача цілісне уявлення про те, що таке "гібридна війна", яку розв'язала Росія. Автори книги детально розповіли про анатомію "двох китів" російської агресії – збройного вторгнення на нашу територію та постійної інформаційної обробки українців, які живуть як на окупованих територіях, так і на підконтрольних українській владі.

Для експертів та людей, які ретельно стежать за ситуацією на сході України, ця книга допоможе систематизувати свої знання про війну, відтворити у пам'яті хронологію подій. Не зайвою буде ця книга для звичайних читачів, які прагнуть розібратися, що ж сталося насправді. Читач ознайомиться зі структурою армій "ДНР" та "ЛНР" та збагне, чому росіяни так і не зуміли створити "армію Новоросії", як паливні контрабандисти на Луганщині посприяли окупації Донбасу, чому вантажівки з терористами та зброєю спокійнісінько перетинали кордон, ще коли його контролювали українські прикордонники, чому росіяни не пробивають сухопутний коридор до Криму, що пов'язує бойовиків із Донбасу із терористам ІДІЛ, яку "інформаційну свиню", як би цинічно це не звучало, Україні підставили теракти у Парижі взимку минулого року та багато іншого.

Загалом у тексті зберігається баланс "зради" та "перемоги", і автори досить об'єктивно аналізують недоліки в роботі військового та політичного керівництва, намагаючись до того ж дати поради щодо вирішення тих чи інших проблем. Однак, дочитавши до розгромного звіту комісії по розслідуванню виходу з Дебальцевого, яку свого часу представив Дмитро Тимчук, читачу хочеться більшого, з'являється відчуття, що книга неповна. Аналізуючи ситуацію у зоні АТО, автори зосередилися на подіях 2015 року, а події 2014 року розглядаються лише в загальних рисах. Хоча на таких моментах хроніки російсько-української війни, як наприклад, "Іловайський котел" чи вихід з Донецького аеропорту, які досі викликають багато запитань в простих українців, автори книги з якихось причин не зосереджувалися, а їм з цих питань вочевидь є що сказати.

Окрім суто фронтових тем, автори "Інформаційного спротиву" приділили багато уваги і "тиловим" питанням сепаратизму, зокрема, у найбільш "вибухонебезпечних" - Харківській та Одеській областях, метастазам путінізму так і не дали критично розповсюдитися.

Окремий розділ присвячений особливостям інформаційної війни, яку Росія веде мало не з моменту здобуття Україною незалежності. Автори нагадують, як виникали зачатки "кримнаша" у далеких 90-х, та розповідають про "інформаційну окупацію" Криму, яка триває і досі.

Отже, в підсумку ми маємо досить корисну і інформативну працю по війні на Донбасі, яка, утім, на жаль, відповідає далеко не на всі запитання читачів. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна