Чи вийде в каталонців зруйнувати Іспанську імперію

Події в Каталонії набирають швидкості. Після мільйонного маршу за незалежність, що пройшов 11 вересня, очільники самоврядування регіону, схоже, зрозуміли, що момент настав, і далі відкладати референдум про незалежність, як то трапилося в 2009, 2010, 2012, 2014 и 2015 роках, буде просто смішно. Подію, призначену на 1 жовтня, вирішили таки провести – попри заборону як з боку офіційного Мадриду, так і з боку Конституційного суду Іспанії. Якщо на референдумі каталонці скажуть "так" незалежності, вона може бути встановлена впродовж доби. Як на це реагувати – у Мадриді, схоже, не знають.

І не хочуть з'ясовувати – зробивши на даний момент ставку на зрив референдуму. Іспанія взяла під свій контроль фінанси Каталонії, щоб запобігти використанню коштів для референдуму. Барселона заявила, що подібна міра обмежує автономію регіону і ставить під питання виплату зарплат державним працівникам. "Це повна безвідповідальність. Вони ведуть нас до адміністративного краху", - заявив віце-президент Каталонії Оріольд Хункерас.

А далі іспанська поліція провела серію рейдів в офісах регіонального уряду Каталонії. Шукали документи, пов'язані з запланованим референдумом, а заодно – затримали 13 посадовців, серед яких – помічник віце-президента. Не зумівши при тому чітко сформулювати звинувачення. Хоча у Барселоні, звичайно, і без того зрозуміли, про що йдеться. "Ми засуджуємо та відкидаємо антидемократичні та тоталітарні дії іспанської держави" – заявив у відповідь президент Каталонії Карлос Пуджмонт. І повідомив, що референдум все рівно буде проведено.

А натовп на вулицях Барселони від гасел "Ми проголосуємо!" та "Ми не боїмося!" перейшов до "Геть окупантів!". Іспанська поліція і жандармерія переводяться на посилений режим служба, офіцерам сьогодні вдень було заборонено брати відпустки до середини жовтня.

Іронія долі, вочевидь, полягає в тому, що в Каталонії далеко не всі прагнули незалежності. Хоча ідею референдуму підтримує більш ніж 80% каталонців, прихильники і противники власне ідеї незалежності складають по сорок з гаком відсотків з кожного боку. Натомість сьогоднішні дії іспанської жандармерії навіть тих, хто хотів залишитись у складі Іспанії, наштовхують на роздуми.

Тому Мадриду, здається, ефективніше було б на референдум погодитись – і "підтягнути" інформаційною кампанією відсоток "уніоністів", що в наявній ситуації це було ніби й не складно. Втім, іспанський уряд під керівництвом Маріано Рахоя (дід якого, за іронією долі, писав Статут автономії Галіції), вирішив інакше. І на разі має місце ескалація конфлікту з не передбачуваними поки що наслідками.

В російських ЗМІ каталонські заворушення вже встигли охрестити "європейським Кримом" і "європейським Донбасом" в одному флаконі.

Хоча ніякого відношення каталонська незалежність до проросійських сепаратистів, звичайно, не має. Ця незалежність –не інспірована ззовні політична химера. Іспанській поліції не протистоять "ввічливі зелені чоловічки" – а тільки барвисті натовпи мирних демонстрантів. Поки що – з квітами в руках. Врешті-решт, в разі відокремлення від Іспанії Каталонія не збирається ні до кого приєднуватись.

А з історичної точки зору каталонські пошуки незалежності, з періодичними повстаннями, жорстко придушеними в ХVII-XVIII століттях, більше нагадують розлучення двох "братніх народів", які мали нещастя пожити в одній імперії.

При тому відокремлення Каталонії насправді може стати тріггером аналогічних процесів у Європі. Слідом за каталонцями потягнуться шотландці, баски, і хто знає, які іще меншини, яким чомусь стало незатишно у рамках старих національних держав.

При тому дивовижна річ – рішуче ніхто з усіх налаштованих на здобуття незалежності європейських меншин не хоче виходити з ЄС. Ті ж шотландці навпаки, прагнуть відокремитись від Британії, щоби залишитись в Євросоюзі. Що наштовхує на думку про те, що "парад суверенітетів", початок якого ми, можливо, спостерігаємо – це не "перекроювання політичної карти". А повернення до старої Європи, із розпадом дещо штучно сформованих політичних націй.

Якщо це і справді так, надії однієї північно-східної країни, що рухи за незалежність у Європі покладуть край єдності Заходу, так надіями і залишаться.