Турецьке дежавю: Чи реалізує Зеленський домовленості з Ердоганом

Зустріч Володимира Зеленського з його турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом у Туреччині, в Офісі президента подали як безсумнівний успіх. При тому, якщо подивитися на справу формально, ця оцінка ніби й не є критично далекою від реальності.

Цілі візиту Зеленського можна умовно поділити на три групи. Перша — засадничі питання міжнародно-політичного аспекту української нацбезпеки. На кшталт позиції Анкари стосовно принципів безпеки в Чорноморському регіоні, ставлення до "Кримської платформи", загострення на Донбасі.

І тут Зеленський отримав підтримку у всіх без винятку питаннях. "Ми виступаємо за територіальну цілісність і суверенітет України. Ми підтвердили наше принципове рішення не визнавати анексію Криму. Ми заявили, що підтримуємо ініціативу України у вигляді "Кримської платформи", яка спрямована на зближення міжнародного співтовариства по Криму", - сказав на спільній прес-конференції Ердоган. Який навіть ніби як погодився підтримувати вступ України до НАТО.

Інша група питань, які цікавили українського президента, стосувалися ймовірної співпраці між країнами у військовій сфері. Тут теж є чим похвалитися. Оскільки розмова українського міністра оборони Тарана з його турецьким колегою Хулусі Акаром, яка стосувалася постачання Україні безпілотних авіаційних комплексів Bayraktar і боєприпасів до них, а також спільного будівництва кораблів класу корвет та транспортних Ан-178, теж може бути оцінена тільки позитивно.

Третя група питань, які стосувалися торговельних стосунків між країнами, теж ніби як обговорювалися. Але про якісь конкретні результати наразі сказати складно. Зокрема, зона вільної торгівлі, про яку Україна та Туреччина без особливого успіху обговорюють без малого вже вісім років, так і залишилася поки що в неозначеному майбутньому — хоча обидві сторони й задекларували готовність продовжити свою співпрацю. І навіть провести "аудит суперечливих моментів" - від чого ті, напевно, тихо зникнуть самі по собі. Спільні проекти в сфері енергетики та цивілного літакобудування також залишилися на стадії обговорення, результати якого не були зафіксовані навіть рамковими угодами.

Із хоч трохи більш конкретних документів було підписано хіба що угоду між урядами двох держав про співробітництво у будівництві житла для представників кримськотатарського народу. Але 500 квартир — це не зовсім той масштаб, якого хотілось би очікувати від зустрічі двох президентів.

Своєрідним додатковим індикатором успіхів в українсько-турецьких стосунках можна вважати ще й той факт, що зразу після оголошення результатів візиту Зеленського в Анкару з'явилася інформація про те, що вільний в'їзд російських туристів до Туреччини планують обмежити. Виключно через зростання захворюваності на коронавірус. Паралельно з'явилися і чутки про те, що "Україна забере "Мотор-Січ" у китайців і віддасть туркам". Що, зважаючи на близьке до "1+1" джерело походження подібних теорій, схоже на маленьку провокацію відомого президентського "колишнього друга".

Втім, результати останньої зустрічі двох президентів у всіх, хто уважно стежить за двосторонніми стосунками, викликають стійке враження дежавю. І не дарма. Бо якщо подивитися на звіти про результати минулої зустрічі Зеленського з Ердоганом, у жовтні минулого року, може скластися враження, що хтось помилково оприлюднив їх знову. І про "правові засади для розширення та поглиблення чинного українсько-турецького співробітництва у сфері оборони", і про "наміри здійснити проекти з будівництва бойових кораблів, безпілотників та турбінних двигунів" для потреб українського та турецького ВПК — про все це вже було як мінімум один раз сказано. Після візиту Зеленського до Анкари в 2020 році. А про "перспективи скорого створення ЗВТ" було сказано стільки разів, що якось соромно й пригадувати. Це була одна з улюблених тем іще в Віктора Януковича, який рапортував про "завершення роботи" в 2013 році.

Можна не сумніватися в тому, що Туреччина готова продати нам Bayraktar’и і всю необхідну техніку для їх експлуатації. Питання лише в тому, чи є в України достатньо коштів і політичної волі для масштабних закупівель. Туреччина готова будувати разом з нами літаки. Треба тільки запропонувати конкретні умови такої співпраці, а не чергову декларацію про наміри. Навіть ЗВТ Ердоган із задоволенням підпише. Якщо Україна запропонує достатньо вигідні умови. Але судячи з тривалості переговорів, компромісу сторони так і не досягли, і "аудит проблем" в цьому випадку навряд чи допоможе.

Простіше кажучи, наразі у двосторонніх стосунках з Туреччиною ми маємо близькість інтересів, викликану спільною геополітичною проблемою у вигляді Росії, а також можливістю тісніше співпрацювати у сфері ВПК. Чи перетвориться цей потенціал на реальні успіхи, чи так і буде кочувати з однієї спільної заяви до іншої — це залежить, здебільшого, від Банкової. Якій варто більш ефективно використовувати наявні можливості. Не забуваючи, втім, про те, що надміру глибока інтеграція з Туреччиною, особливо у військовій сфері, не викличе шаленого ентузіазму в наших геополітичних союзників. І якщо у Вашингтоні на неї, скоріше за все, подивляться крізь пальці, до для Брюсселя, Берліна та Оттава Ердоган давно став істотним приводом для роздратування.