Від Китаю до Ірану: Чи вдасться команді Байдена погасити всі пожежі, розпалені Трампом

Попри останні, відчайдушні та явно провальні спроби команди Трампа у судовому порядку змінити результат президентських виборів у США, момент інавгурації Байдена неухильно наближається.

Разом із ним наближається і той момент, коли новообраний президент США зможе реалізувати свою зовнішньополітичну лінію.

І якщо про ймовірні лінії протистояння Байдена з Росією чи співпраці з Україною було написано чимало, то решту зовнішньополітичних векторів нової адміністрації відомі на наших теренах менше.

На перший погляд, від президентства Байдена багато хто очікує повернення до політичної лінії періоду Барака Обами. Тим паче що навіть і помітна частина кадрів можуть перекочувати в новостворену адміністрацію саме звідтіля. І в деяких сферах ці сподівання є цілковито виправданими.

Оскільки в процесі виборчих перегонів Байден обіцяв в найкоротші терміни після приходу до Білого дому запровадити декілька резонансних змін у міжнародній політиці. Зокрема, повернути США до Паризької кліматичної угоди та до співпраці з Всесвітньою організацією охорони здоров’я, спробувати відновити участь Вашингтона в ядерній угоді з Іраном, якщо Тегеран погодиться таки зупинити розробки ядерної зброї. І якщо із першими двома кроками проблем явно не виникне – то з Тегераном все може бути складнішим. Оскільки президент Ірану Хассан Рухані в нещодавніх публічних промовах вимагав від Вашингтона компенсації за економічні втрати його країни від американських санкцій.

Також Байден планував відновити адекватну військову співпрацю з союзниками  США по НАТО і переконати їх в тому, що Вашингтон і далі цілком відданий цінностям альянсу. Якщо зважити на той факт, що за час президентства Трампа Європа так і не створила "армії ЄС", логічним буде припустити, що і це завдання буде виконано без особливих проблем.

Але при тому розраховувати на повне повернення зовнішньої політики США до часів Обами також не доводиться. Оскільки, наприклад, антикитайська риторика в промовах Байдена хоч і не домінувала, як у його попередника, але чулася цілковито виразно. Звичайно, Байден критикував Піднебесну не тільки і не стільки за промислове шпигунство чи нечесну конкуренцію, як то робив Трамп, а радше за ставлення до прав людини й агресивну зовнішню політику. Але розраховувати на те, що обраний президент США, який свого часу називав товариша Сі Цзиньпіна "бандитом", раптом істотно пом'якшить лінію Трампа у цьому питанні, явно не доводиться. Тим паче, що і в Конгресі США існує двопартійна згода стосовно того, що жорсткий курс стосовно Китаю є цілком виправданим.

Також, з високою ймовірністю, Байден продовжить політику Трампа стосовно згортання присутності військ США в Афганістані та Іраку. Ймовірним є тільки збереження невеликих військових контртерористичних груп.

При тому деякі елементи майбутньої політики Байдена і дотепер залишаються для спостерігачів таємницею. Зокрема, обраний президент свого часу був великим ентузіастом угод, пов'язаних із вільною торгівлею. В той час як зараз, за чутками, він проявляє в цьому напрямку далеко менше ентузіазму.

В будь-якому разі, завдання, що стоятимуть перед новим президентом США, не будуть ні легкими, ні простими. І цьому є ряд цілком об'єктивних причин. По-перше, Дональд Трамп немало зробив для руйнування авторитету США. Стосунки Вашингтона із союзниками іще довго не повернуться до цілком нормальних, які б заяви не робив Байден. З іншого боку, провал у боротьбі з коронавірусом також сприяв деградації іміджу США. Тому новому господарю Білого дому знадобиться чимало часу і сил для того, щоби "зробити Америку великою знову". При тому не тільки в уяві своїх виборців, але й у реальності.