Звільнення Тіллерсона: Навіщо Трамп віддає владу силовикам

Відставка Тіллерсона, яку ЗМІ пророкували практично від початку його діяльності на посаді держсекретаря США, таки трапилась. Замість нього на посаду очільника дипломатичного відомства прийде Майк Помпео, екс-директор Центрального розвідувального управління. Якого, в свою чергу, змінить на посаді Джина Гаспел.

Про причини рішення щодо Рекса Тіллерсона говорити особливого сенсу немає — вони були озвучені ще минулого року, коли про його зміщення з посади заговорили у перший раз. Не надто великі успіхи в професійній діяльності, відсутність власної ефективної команди у Держдепі, періодичні конфлікти з президентом, надмірна близькість до політичних еліт, які протистоять Трампу в Конгресі — всього цього цілком достатньо для відставки. Яку Трамп і без того відтягнув на півроку.

Цікавішими є постаті нових посадовців. А також той сигнал, який господар Білого дому надіслав їх призначенням як американським політичним елітам, так і закордонним друзям й недругам США.

Майк Помпео, впливовий політик-республіканець з "Руху чаювання", завше був близький як до армії (в якій відслужив шість років після Вест Пойнту) — так і до бізнесових кіл, що підтримували республіканців. Втім, попри відносно "традиційно республіканські" погляди Помпео відомий також як великий ентузіаст програм тотального стеження за громадянами США. А також прихильник різких анти-ісламських поглядів, що помітно зближує його з чинним президентом США.

При тому Помпео займає і різку антиросійську позицію, заявляючи, приміром, що Кремль "поводиться агресивно, вторгається та здійснює окупацію частини України і загрожує Європі". Пікантності ситуації додає той факт, що Майк Помпео, який, ймовірно, очолить американську дипломатію вже в найближчі дні, не далі як позавчора публічно звинувачував російського президента у брехні. Зокрема, коментуючи заяву Путіна про те, що 13 росіян, проти яких були висунуто звинувачення у втручанні в американські вибори, не мали стосунку до Кремля, Помпео в інтерв'ю Fox News заявив, що російський президент "каже неправду".

Ще цікавішою є постать Джини Гаспел, заступниці Помпео, яка, ймовірно, очолить ЦРУ після його переходу у Держдеп.

Вона відома як свого роду "дівчинка-відмінниця" від розвідки, яка завше досягала поставлених цілей, не рахуючись із етикою та засобами. Що неминуче призвело до появи негативної аури довкола її імені. Хтось засуджує Гаспел за її роботу в секретній американській тюрмі в Таїланді в 2002 році, де в'язнів методично тортурували, позбавляючи сну й імітуючи утоплення. Хоча тим справа, здається, не обмежувалась — дехто з ув'язнених позбувся очей, ймовірно — від сильних ударів головою об стіни камер. Хтось засуджує її не так за тортури, про які вона знала, але особисто не здійснювала, як за знищення відеоматеріалів про ці події, яке відбулося за її розпорядженням.

Про стосунки Джини Гаспел з Конгресом достатньо промовисто говорить той факт, що в лютому минулого року група сенаторів рішуче протестувала проти її призначення навіть на посаду заступника директора ЦРУ — саме за незаконне знищення відеодокументів про події в Таїланді . Тому питання про її призначення на посаду очільника ЦРУ, яке повинен підтвердити Конгрес, залишається насправді далеко неоднозначним. На відміну від призначення Помпео, який у колах законодавців навпаки, є достатньо популярною постаттю.

В разі ж, якщо анонсовані Дональдом Трампом кандидатури таки займуть свої посади в Держдепі та ЦРУ відповідно, це стане чітким сигналом як для громадян США, так і для всього міжнародного співтовариства про те, що Вашингтон переходить до набагато жорсткішої зовнішньої політики, ніж то було дотепер.

Майк Помпео далекий від класичної дипломатії, як і Джина Гаспел далека від класичної розвідки. Вони обоє перетворять свої відомства на частину силового блоку адміністрації президента — якщо не за формою, то за змістом діяльності. Що можливо, й добре у сьогоднішній період другої холодної війни між Заходом та Росією. Але трохи схоже на загрозу ліберальним та дипломатичним цінностям, які зазвичай стають першими жертвами захисту національних інтересів у будь-якій політичній системі.

Втім, якими будуть наслідки подібного кадрового підходу — сказати наразі складно. Це покажуть найближчі місяці діяльності Помпео та Гаспел, якщо вони, звичайно, пройдуть конгресове затвердження.

Єдине, що можна сказати напевне, це те, що реальними центрами впливу у американській столиці стають дві сили — Конгрес, який за період скандалів довкола російського втручання у вибори перетягнув на себе істотну частину впливу у сферах, які традиційно контролювали президенти США, і лоббі військових та розвідників, які потроху займають дедалі більше ключових посад в адміністрації Дональда Трампа.

На політику США стосовно України ці призначення радикального впливу не вчинять. Оскільки стосовно цієї між адміністрацією Трампа та Конгресом існує доволі міцний консенсус. Порушувати який — принаймні, без нагальної потреби — не прагне жодна зі сторін. Інша річ, що в разі, якщо між цими двома центрами впливу виникне жорстке протистояння, питання підтримки України може піти на другий, якщо не третій план.