Життя без Донбасу: Чи заморозить Путін конфлікт після визнання "Л-ДНР"

Сьогоднішнє засідання російського Радбезу було ретельно підготованим. Ну, відносно ретельно. Оскільки евакуація мешканців "ДНР" та "ЛНР", хай і стала несподіванкою для всіх, включно з російськими посадовцями, які мали приймати біженців, і проходила трохи сумбурно, бодай звіддалік виглядала правдоподібно. Натомість "розстріляна погранзастава ФСБ", "український снаряд на території Ростовської області", і "група українських диверсантів на російському кордоні" — всі ці фейки були настільки погано організованими і виглядали настільки непереконливо, що викликали нервовий сміх навіть у Росії. Можливо, тому про ці casus belli на російському Радбезі особливо і не згадували.

Годинник на руці Шойгу, який впродовж засідання показував радикально інший час, теж можна проігнорувати. Стосунки роспропагандистів з годинниками традиційно погані — ще з тих часів, коли "русскій мір" на офіційних заходах захищав Кирил Гундяєв. Елітні годинники на його руках замальовували — а от тіні на полірованому столі залишалися.

Якщо ж говорити по суті, то сталося те, на що в Росії і чекали. Якщо й не останні роки, то після знакових рішень Держдуми — без сумніву. Зокрема, в опитуваннях, які проводили менш залежні російські ЗМІ, переважна більшість користувачів одразу вважала, що справа йде до визнання ОРДЛО.

І тепер виникає закономірне питання — а що далі? Себто в тактичному плані все зрозуміло. Російська Держдума прийме будь-які необхідні Кремлю рішення. Навіть якщо йтиметься про тотальне переселення на Марс, не те що визнання "суверенітету Л-ДНР". На територію ОРДЛО замість дорогих в утриманні найманців зайдуть дешеві контрактники та, можливо, навіть строковики. На кшталт тих, що їх Комітет солдатських матерів Росії відкопав в селі біля українського кордону і закликав "батьків-командирів" бодай погодувати. Інтенсивність обстрілів на передовій дещо впаде — оскільки істотні приводи для ескалації тимчасово зникнуть.

Натяки на відновлення "територіальної цілісності Донбасу" в рамках колишніх Донецької та Луганської областей, озвучені головним російським поліцаєм Колокольцевим, мабуть, теж можна пропустити мимо вух. Оскільки спроба силового підпорядкування решти Донбасу автоматично запустила б всі можливі антиросійські санкції. Навіть ті, що були передбачені за широкомасштабну атаку на Київ. Тому отримувати відносно невеликий шмат чужої території, і наражатись при тому на максимальні неприємності в Кремлі, напевно, не будуть. Досить і того, що посилення санкційного тиску відбудеться і за найбільш стриманого сценарію подій.

Україна, звичайно, заявить всі можливі й неможливі протести проти дій Росії. А Зеленський, ймовірно, вночі закопає десь у Маріїнському парку аркуші з Мінськими угодами, заб'є в них осиковий кілок і малодушно станцює джигу.

Можна припустити, що частина української опозиції зіграє в гру "повернемо негайно наш Донбас, усі вперед!". 

Але чи стане втрата Донбасу бодай би проміжним фіналом російсько-української війни? На превеликий жаль, ні. Тому що у Кремлі направду впевнені в тому, що ведуть війну не з Україною, а зі США. І оскільки жодних поступок стосовно нерозширення НАТО чи виведення сил Альянсу зі східноєвропейських держав Кремль не отримав, Росія і далі шукатиме слабкі місця західного світу, щоби завдати в них удар.

А оскільки Україна тепер стійко асоціюється в Москві саме із Заходом (з чим ми можемо себе привітати), але при тому не прикрита від "братських обіймів" безпековою парасолькою НАТО (що є вагомим приводом для непозбувної бентеги), то ми залишимося однією з ключових цілей для російських провокацій. Разом із Молдовою, Грузією та декотрими невеликими балканськими державами. Тому навіть за найбільш сприятливого сценарію — якщо можна назвати "сприятливою" анексію помітної частини території — йдеться не про заморозку конфлікту між Росією та Україною. Йдеться про короткий, і не особливо гарантований перепочинок. Використати який для посилення здатності опиратися військовій потузі Москви слід по-максимуму.