Жах трудової міграції: Чим румунські села схожі на українські

Трудова міграція - новий тренд в обговоренні проблем чи здобутків української сучасності. Коли мова заходить про заробітчанство, то в нього є як противники так і симпатики. Ті, хто вважає трудову міграцію нормальним процесом, як правило наводять цифру у $9 млрд за даними НБУ. Саме стільки грошей в 2017-му році переказали українці які працюють за кордоном додому. Чим забезпечили суттєві валютні надходження в Україну.

Вороги зазначають, що через трудову міграцію скоро не буде кому працювати в країні на робітничих спеціальностях. Бо центри зайнятості та сайти з пошуку роботи заповнені вакансіями вантажників, слюсарів, електриків, різноробів, водіїв, будівельників... Але знайти кадри навіть на підприємства дуже важко. Бо навіщо українцю працювати на 6-8 тисяч гривень на місяць, якщо в тій самій Польщі, розкладаючи товар на полиці мережі супермаркетів "Бєдрьонка" він може мати у гривнях цілих 14 тис. І працювати їхати можна по "безвізу".

Традиційно страждають українські села, з яких на заробітки втікають чоловіки та жінки. І більшість людей прагнуть не повертатися. В НБУ відзначають, що трудова міграція перешкоджає росту темпів виробництва, найбільше – в будівництві, промисловості, сільському господарстві, транспорті та зв'язку.

За даними дослідження Центру економічної стратегії, близько 4 млн українців є трудовими мігрантами, а одночасно за кордоном може знаходитися десь 2,6 млн чоловік.

Приклад Румунії

Втім, ми далеко не єдина країна, яка зіштовхнулася з реальністю сучасного світу, коли кваліфіковані і не дуже кадри їдуть заробляти туди, де більше платять. У країнах ЄС ті самі проблеми. Поляки їдуть у Велику Британію, а вдома на робочих посадах їх заміняють українці, білоруси та інші. Румуни із сіл цілими родинами виїжджають на поля в Німеччину.

Видання Politico написало репортажну статтю з румунського села Întorsura. В перекладі з румунської - це "повернення". Воно є яскравим прикладом "еміграційного болю", який відчуває ця країна.

Так само, як і в Україні, бум заробітчанства у Румунії припав на початок 90-х. Коли впав комуністичний режим Чаушеску, молодь із провінційних містечок та сіл вирушила на заробітки. Маршрути також були схожі із нашими. Румуни з села Întorsura їхали в Італію, бо там як мова так і клімат дуже схожі.

Після того, як Румунія стала членом ЄС у 2007-му, трудова міграція пришвидшилася. Чимало людей з села Întorsura тепер живуть та працюють в Німеччині, Великій Британії, Італії та Іспанії. В останніх двох країнах взагалі проживає близько 2 млн румунів. За даними Всесвітнього банку, від 3 до 5 млн румунів живуть та працюють за кордоном. І це переважно молодь. Для країни з населенням всього 19,6 млн чоловік це мало б бути погано, та величезної проблеми з цього місцева влада не робить. Заробітчани надсилають додому щорічно по $4-5 млрд, з яких в середньому $1 млрд надходить з Італії.

Румунія - одна з найбідніших країн із середньою зарплатою 565 євро "нетто" на місяць. Гірше тільки в Болгарії (457 євро). В Італії ж можна заробляти в середньому 1 758 євро на місяць. В Україні цей показник становить 291 євро.

Як розповідає Politico сільський голова Întorsura, 58-річний Маріан Ціоі, один з трьох будинків у селі покинутий. А жителі, які лишилися - переважно похилого віку. Молодь активно їде. У 2002-му в селі проживали 1,786 чоловік, а на сьогодні лишилося 1,470. У місцевій школі навчаються 104 дитини і вже є загроза її можливого закриття.

В селі була пекарня, куди йшли працювати молоді люди з дітьми, які не бажали їхати на заробітки. Робота була важка, інколи по 12 годин. Як розповідає 26-річна мати двох дітей Леонтіна Калін, за таку роботу вона мала 150 євро на місяць. Коли пекарня закрилася, вони з чоловіком поїхали на заробітки до Німеччини. Робота сезонна, від одного до двох місяців на полях з ягодами. Додому привезли 4 тисячі євро.

В YouTube можна знайти канал "Життя Коваля", де його автор, студент зі Львова Андрій Ковалишин розповідає як про власні пригоди на заробітках у Польщі та Німеччині, так і дає слово друзям. В одній з таких програм мова зайшла саме про Німеччину і сезонну роботу на полях, куди їде чимало студентів з України, в тому числі через рекрутингові компанії. І одна з українських студенток згадувала румунів, які працюють поруч з нашими заробітчанами цілими родинами, збираючи ягоди.

На такій роботі платять від 9 євро на годину. Оплата праці може бути як погодинна так і в залежності від ваги зібраних ягід. На місяць цілком реально мати більше 1000 євро. В Україні також є подібна робота, але зарплати маленькі - в середньому 200 грн на день.

Як і в Україні, чимало людей з румунських сіл намагаються виїхати і не повернутися додому.

Країна так само як і ми страждає на відтік не тільки звичайних "роботяг", але й інтелектуальної робочої сили, лікарів. Якщо взяти останніх, то Румунія одна з найперших по відтоку кваліфікованих кадрів. Більше 14 тисяч лікарів покинули країну за останній час і продовжують це робити. Через це якість медичної системи страждає. Їдуть переважно в Німеччину. З України так само в середньому щороку виїжджають від 6 до 7 тисяч лікарів.

Через брак робочих рук в тій самій Întorsura існують проблеми з виноградниками, а місцевий фермер Фрідман, який намагається втриматися на плаву, орендує у людей землю, котру немає кому обробляти. І наймає останніх місцевих, які здатні працювати. До того ж він змушений вкладати кошти в освіту молодого покоління, бо вірить, що зможе навчити якісний персонал, який залишиться працювати в селі.

В Україні, наприклад, також є села, де все тримається на агрофірмах. Взяти хоча б Тарасенкове у Полтавській області, де не так давно "тітушки" намагалися віджати агрофірму, а люди вийшли на її захист. Бо ледь не все село живе та працює на ній, заробляючи собі на життя.

Румунські реалії дуже схоже на українські. Навіть візуально глянути на згадане в статті видання Politico румунське село, його дуже легко сплутати з українським. Та сама відсутність доріг, паркани, будинки хіба менш охайні.

Хоча в трудовій міграції, безумовно, немає нічого кримінального. Це природнє явище. І тут у випадку як Румунії так і України хочеться згадати книжки Мартіна Поллака "Цісар Америки" та "До Галичини", в яких він описував побут та трудову міграцію галицького населення в Австро-Угорщині. Тоді українці з румунами були громадянами однієї держави.

Поллак добряче описав пригоди простих людей з галицьких сіл, неписемних, які велися на розповіді агентів корабельних компаній та їхали на заробітки в Бразилію, США, Аргентину. Інколи вони поверталися з "монетою", а частіше залишалися там назавжди, ще й родину перевозили. Повальна міграція в 19 на початку 20-го століття часто примушувала навіть польських землевласників звертатися до поліції, щоб та влаштовувала рейди проти нерадивих рекрутів, котрі позбавляли їх дешевої робочої сили.

Сьогодні так само трудові мігранти - це для когось бізнес. Купа посередників, які обіцяють золоті гори і стимулюють робочу силу їхати туди, де є робота, залишаючи занепадати і хапатися за голову роботодавців, які платять менше вдома. Виходу, окрім фінансового, із цієї ситуації немає. Бідні країни завжди будуть донорами дешевої робочої сили для багатих. Рідше - кваліфікованої. І це не залежить від того, є ти членом омріяного для України ЄС, або ж ні. Якщо ми колись туди потрапимо, у нас ще більше загостриться міграційна криза. Доведено Румунією.