Зеленський і німецький Ordnung: Чому в Бундестазі злякались "нового обличчя"

Заяви західних політиків стосовно першого туру українських виборів, звичайно, забарилися. Можливо, вони вибирали (а декотрі - вибирають і дотепер) найкращі формулювання. Можливо, декому довелося боротися із легким здивуванням. Але німецька правляча коаліція вже впоралася і з першим, і з другим - тому сьогодні опублікувала свою думку про результати першого туру.

Документ під авторством голови фракції ХДС/ХСС Давіда Вадефуля попервах констатує цілком очевидні істини. Ну, там, Зеленський явно виграв, Тимошенко явно програла, в країні - зменшення довіри до політичних еліт, а ще Україні потрібна досвідчена управлінська команда. Після чого пан Вадефуль робить доволі різкий пасаж стосовно того, що саме українські політики "повинні" зробити. Саме так, за допомогою знайомого кожному звичному до германізмів галичанину слова "muss". Зокрема, "Зеленський повинен протягом наступних трьох тижнів до голосування конкретно вказати, за що він виступає". І, заодно, "яка команда політиків буде його підтримувати". Також Зеленський "повинен уточнити, як він хоче досягти своєї мети – позбавити влади олігархів з огляду на те, що олігарх Ігор Коломойський значною мірою підтримував його передвиборчу кампанію", - карбує німецький політик. Добре, хоч час і форму подачі "уточнення" не регламентує.

Така постановка питання попервах викликає цілком сподівану відразу навіть у тих, хто в списку фанатів цього кандидата не записаний. Бо по якому праву політики однієї країни щось вимагають у політиків із країни зовсім іншої? І коли востаннє, припустимо, голова фракції БПП давав якісь "політичні завдання", наприклад, тим самим політикам ХДС/ХСС. Ну, там коаліцію швидше зробити, з якою вони майже рік бавилися, чи з Трампом помиритися. Не кажучи вже про "Північний потік - 2"...

Друга думка, яка приходить в голову з цього приводу, теж звичайно очевидна. Бо багатьох українців мучать, загалом, ті самі питання. Відповідей на які в нас, насправді, не більше, аніж у пана Вадефуля. І запитання німецького політика міг би перепостити кожен адекватний український виборець. Якби відволікся від щедро здобреного ненормативною лексикою дискурсу у соцмережах на тему "хто кого зрадив". Подальший текст заяви німецького парламентаря особливого інтересу вже не викликає - оскільки збудований у формі трохи ввічливішого зваернення до обох кандидатів на тему того, що всі чекають від них на продовження прозахідного курсу, реформи та нещадну боротьбу з корупцією.

Хоча саме ця "сіра" й нецікава частина тексту, насправді, й відображає стимули до його написання.

У Берліні всерйоз бояться, що Зеленський розверне політичний курс України на 180 градусів. Так ніби це йому буде під силу. Чи так ніби він сам 31 березня не змінив заяви про "встати на коліна задля припинення конфлікту" на "зустрінусь з Путіним тільки після повернення окупованих територій".

Чи, може, в Берліні надіються, що Зеленський візьме й поборе олігархів та політичну окрупцію, з якою не впорався Порошенко. Так ніби він сам не є продуктом української олігархічно-корупційної реальності.

Простіше кажучи, раціональні й практичні німці надто серйозно ставляться до передвиборних обіцянок політиків. І нервують, коли політик не дає взагалі ніяких адекватних обіцянок. В результаті чого збиваються на окрики в "гауляйтерському" стилі, які з нормальним дипломатичним дискурсом не мають нічого спільного.

Німецькі парламентарі не розуміють, що Зеленський може обіцяти хоч розстріл Коломойського, хоч зміну конституції на користь формування в Україні "приколістичного олігархату". Все рівно це не означатиме рівним рахунком нічого. Бо політичні рішення приймаються в цій країні базуючись на тактичній особистій вигоді, а не на виконанні стратегічних обіцянок, партійних інтересах чи ідеологічних засадах. Що, можливо, і є однією з найбільших проблем України. Але це вже зовсім інша історія.