Зелений план: Китай готує глобальну інфраструктурну експансію

Завдяки політиці Трампа, США поступово відходять від глобальної спільноти. Трамп критикує NAFTA (Північноамериканська угода з вільної торгівлі) та НАТО. Він оголосив про вихід Сполучених Штатів з Паризької кліматичної угоди. Завдяки цьому Китай отримав шанс покращити свої позиції у глобальних відносинах, пише Depo.ua з посиланням на The Conversation.

Китай намагається збалансувати зовнішній вплив із внутрішньою економічною стабільністю. І глобальні питання стануть важливою темою для 19-го партійного з'їзду в країні. Однією зі сфер, де Китай може збільшити свій вплив у світі, є інфраструктура - нагальна проблема для розвитку. Наприклад, за даними ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку), підтримка світового розвитку вимагає щорічних інвестицій в інфраструктуру у розмірі $6,3 трлн до 2030-го року. Із знаннями у питаннях розвитку, що були відточені протягом десятиліть швидкого внутрішнього економічного зростання, Китай має гарні можливості для формування саме глобального розвитку методами, які можуть бути визначальними для решти 21-го сторіччя.

Китай вкладав кошти в інфраструктурні проекти по всьому світу, починаючи з 70-х років. Але чітка, узгоджена політика щодо інвестицій з'явилася лише в 2013-му. Під час промови у Казахстані президент Китаю Сі Цзиньпін презентував концепцію економічного поясу Шовкового шляху. Згодом він презентував Азійський банк інфраструктурних інвестицій - міжнародна фінансова організація, створена у Пекіні, у червні 2015-го. Його учасниками є 57 держав, зокрема Китай, Індія, Росія та Німеччина. Банк створений, щоб забезпечити потреби фінансування інфраструктурних проектів в Азії, які дедалі зростають.

Інші інституції, що підтримують ініціативи Китаю щодо глобальної інфраструктури, включають $40 млрд. фонду Шовкового шляху та Нового банку розвитку (БРІКС) під керівництвом Китаю, Бразилії, Росії, Індії та Південної Африки.

Очікується, що ці ініціативи (зокрема "Один Пояс і Один шлях") залучать $1 трлн. для торгівельних, транспортних та енергетичних проектів у всьому світі.

Будівництво на свій страх і ризик

Інфраструктура - це необхідність для розвитку. Але видатки на неї є серйозним бар'єром для держав, тому допомога Китаю виглядає привабливою. Понад 60 країн мають підписані угоди з Китаєм щодо фінансування інфраструктурних проектів.

Але одержувачі китайських позик не повинні думати, що інфраструктура автоматично трансформує їхню економіку. Проекти можуть виснажувати ресурси і не приносити жодних благ для суспільства. Економічні вигоди від інфраструктури часто дуже сильно завищені.

Наприклад, Шрі-Ланка не здатна повернути борги китайським кредиторам за будівництво портів, аеропортів та автомобільних доріг, які, в основному, не використовуються.

Міжнародний аеропорт "Маттау Раджапакс" на південному сході Шрі-Ланки, що розрахований на один мільйон пасажирів на рік, обслуговує приблизно 12 пасажирів на день. Це менше, ніж 1% від початкових прогнозів, але вартість аеропорту складає $209 млн.

Економічні очікування від інфраструктури не виправдалися. Зовнішній борг Шрі-Ланки збільшився з $10 млрд. в 2006 році до $25 млрд. в 2016 році, причому більша частина цього боргу була пов'язана з Китаєм.

Податковий тиск спонукав уряд Шрі-Ланки в липні 2017-го продати 70% порту Хамбантота, розташованого на південному узбережжі країни, китайському державному портовому оператору.

У 2015-му році Гана відмовилася від другого кредитного траншу китайського уряду щодо енергетичного проекту через відсутність у країні можливостей для управління такими високими притоками капіталу.

Країни-одержувачі кредитів повинні оцінювати економічні вигоди та фінансову стійкість при ухваленні рішення про співпрацю з іноземними партнерами в області інфраструктури.

Екологія і проекти

Екологічні проблеми викликають занепокоєння. Президент Сі Цзиньпін заявив в 2017 році, що стратегія "Один Пояс і Один шлях" буде "зеленою, з низьким вмістом вуглецю, циркулярною та стійкоб" - тобто, екологічно чистою.

"Один пояс і один шлях" передбачає об'єднання проектів "Економічного поясу Шовкового шляху" (створення трьох трансєвразійських економічних коридорів: північного (Китай - Центральна Азія - Росія - Європа), центрального (Китай - Центральна і Західна Азія - Перська затока і Середземне море) і південного (Китай - Південно-Східна Азія - Південна Азія - Індійський океан) та "Морського шовкового шляху XXI століття" (створення двох морських маршрутів: один маршрут веде з узбережжя Китаю через Південно-Китайське море в Південно-Тихоокеанський регіон; інший передбачає з'єднання приморських районів Китаю і Європи через Південно-Китайське море і Індійський океан).

Суть даної китайської ініціативи полягає в пошуку, формуванні та просуванні нової моделі міжнародного співробітництва та розвитку за допомогою зміцнення діючих регіональних двосторонніх і багатосторонніх механізмів, і структур взаємодій за участю Китаю. На основі продовження і розвитку духу стародавнього Шовкового шляху "Один пояс і один шлях" закликає до вироблення нових механізмів регіонального економічного партнерства, стимулювання економічного процвітання залучених країн, зміцненню культурних обмінів і зв'язків у всіх областях між різними цивілізаціями, а також сприяння миру та сталого розвитку.

Втім, наразі потік китайських інвестицій заходить до проектів, які є далеко не екологічними. Значна кількість інвестицій в економічному коридорі Китай-Пакистан буде підтримувати енергетичний портфель, який включає в себе вугільні електростанції. У Бангладеш побоювання з приводу забруднення призвели до сильних протестів проти вугільної електростанції, побудованої китайськими фірмами.

Китайські цементні компанії, які залежні від вугілля, переїхали до Таджикистану. Фінансовані Китаєм дорожні, нафтогазові, а також проекти гідроелектростанцій, можуть загрожувати екологічно чутливим районам в країнах, що залежать від допомоги, таких як М'янма та Монголія.

У 2011 році уряд М'янми призупинив проект "Мітсоне-Дам" (розвиток гідроелектростанцій). Відбувалися протести з приводу можливих екологічних та соціальних наслідків для Іраваді, найбільшої річки в країні.

Що з екологією

Китай досяг історичного прогресу в області внутрішнього зростання і зараз звертається до екологічної стійкості. До 2020-го року Китай планує витратити більше $360 млрд. на розробку поновлюваних джерел енергії при знятті з експлуатації вугільних електростанцій.

Також Китай випустив 40% світових зелених облігацій у 2016 році, що є підтвердженням курсу країни на впровадження зелених технологій.

На початку роботи "Одного Поясу і Одного шляху" Китай також може використовувати свій зростаючий досвід переходу він проектів, що далекі від екологічності, до зелених технологій. Це може сформувати нове покоління екологічно чутливих інфраструктурних проектів по всьому світу.

Китай і країни-партнери повинні враховувати не тільки фінансові, екологічні та соціальні ризики, а всі, що пов'язані з інфраструктурними проектами. Учасники "Одного Поясу і Одного шляху" повинні ретельно оцінювати інфраструктуру з урахуванням цілей національного розвитку, а не використовувати проекти виключно для політичного піару.

У 2016-му році очолюваний Китаєм Азійський банк інфраструктурних інвестицій, кредитний портфель якого може конкурувати з кредитним портфелем Світового банку протягом наступних двох десятиліть, розробив структуру, що включає екологічні, соціальні та управлінські стандарти.

Ці керівні принципи є готовим шаблоном для китайських установ, що займаються глобальним інфраструктурним кредитуванням. Вони також можуть бути реалізовані для окремих проектів в країнах "Одного поясу і одного шляху". Для правильного дотримання цих принципів потрібен рівень прозорості, який, можливо, є безпрецедентним в Китаї.

"Один Пояс і Один шлях" представляє можливість інтернаціоналізувати китайську модель державного економічного зростання, яка підтримується масовим будівництвом і запуском інфраструктури. І якщо Китай у найближчі роки отримає перевагу для впровадження своєї моделі у глобальному світі, то дуже важливо, щоб ця країна мала відповідальність за керівництво саме глобальним розвитком. Оскільки, країни, що потребують у допомозі, заслуговують стабільної інфраструктури, що приноситиме вигоду. І ця інфраструктура, швидше за все, може стати "зеленою".