Затягнута "помста": Чому Трамп не стріляє по Сирії

Драматична пауза перед американським ударом по силах сирійського диктатора явно затягується. Ударні групи бойових кораблів кудись переміщаються, якісь переговори між США та їх союзниками тривають, а тим часом американський президент наголошує, що він ніколи не говорив, коли відбудеться удар по силах Асада, а очільник Пентагону Джеймс Меттіс перед відповідним конгресовим комітетом вже досить відверто сумнівається в доцільності операції, яка, на його думку, посприяє "ескалації в регіоні". Не забуваючи, втім, додавати, що вибір залишається за президентом – а американські військові готові й спроможні виконати будь-який наказ.

Тим часом Асад зі зрозумілою швидкістю і старанністю ховає недобитки своєї авіації під російську спідницю – пардон, на аеродроми, де базуються підрозділи російських ВКС, і які США, судячи з останніх повідомлень, атакувати не збираються.

Із реальних свіжих новин – хіба "анонс" в американських ЗМІ про те, що авіаудари в Сирії будуть завдані по восьми об'єктах. В списку можливих цілей - два військові аеродроми, дослідний центр і підприємство, можливо пов'язане з виробництвом хімічної зброї. Де конкретно знаходяться перераховані об'єкти, аудиторії не повідомили – але Асад, напевне, зрозумів із цього більше, ніж ми.

Якщо врахувати той фат, що вартість однієї ракети "Томагавк" становить десь біля $1,5 млн, а примітивну установку для видобутку хлору можна скласти за десяток-другий тисяч доларів, ракетна атака проти всіх можливих місць виготовлення хімічної зброї виглядає якось і зовсім вже безглуздо. Власне, безглуздість ситуації і примушує досвідченого вояку Меттіса прозоро натякати начальству, що надто довга підготовка до ударів помножила на нуль ймовірний ефект від них – але нікуди не поділа можливість випадкової провокації повномасштабного конфлікту з Росією.

А загалом, складається враження, що чинний президент США потроху осягає просту думку. Якби в Сирії щось можна було вирішити бомбардуванням – то Володимир Путін, який активно бомбить цю країну вже далеко не перший рік, давно знешкодив би всіх противників Асада. Але чомусь не виходить. Себто, звичайно, якісь успіхи є – якщо взяти анклав з 50 тисячами населення, місяць обстрілювати і не допускати гуманітарні конвої, а потім атакувати хімічною зброєю – то є шанси, що повстанці підуть геть. Принаймні, на якийсь час. Дозволити собі таку тактику Пентагон не зможе – та й не схоче.

Вихід у Сирії, вочевидь, має бути якийсь інший. Наприклад, для того, щоб забезпечити прихисток цивільним, США та союзники повинні створити в Сирії реальні зони безпеки – і забезпечити прохід до них всіх охочих. І захищати ці зони безпеки не договорами з Путіним – а ударною авіацією і засобами ППО. Та ж "зачистка" росіян під Дей-ез-Зором наочно продемонструвала, що створення і захист таких "зон безпеки" – задача цілком реальна, і жодної істотної протидії Росія їй вчинити не може.

При тому в подібній ситуації США могли б задіяти в цьому проекті і ЄС. Якщо Німеччина та Франція не бажають воювати – то справа їхніх урядів. Але вони цілком можуть забезпечити створення інфраструктури для людей, які житимуть в таких зонах безпеки. Хоча б тому, що це вийде дешевше і простіше, ніж приймати тих самих людей вже у себе вдома в якості біженців.

А паралельно зі створенням стерпних умов існування необхідно створювати й місцеві ополчення, з яких у перспективі мають постати майбутні армії, які, в разі потреби, відіб'ють в асадівців будь-яке бажання перекроювати політичну карту Сирії. Окрім того, Вашингтону варто було б докласти максимум зусиль для того, щоб зупинити розправу з курдами, яку чинить Анкара. Останні в цілком осяжному майбутньому цілком можуть стати противагою режиму Асада. Все це звучить набагато складніше й нудніше, ніж хороша атака "Томагавками" по незрозуміло чому. Але війну в Сирії, здається, можна якщо й не виграти, то припинити тільки в такий спосіб.