Крим і безправ'я: Чим загрожують Україні зміни до російської Конституції

Обговорення вчорашнього послання російського президента до Федеральних зборів в Росії звелося, здебільшого, до дискусій на тему "піде Путін на наступний термін – чи вже вгомониться", і "чи буде тепер у Росії свій єлбаси – пардон, Назарбаєв – чи все трапиться якось по-іншому". Ну або ж, у кращому випадку, до роздумів про нового прем’єра і його можливу політику.

Про "фіктивну революцію", що трапилася учора в Москві, писало й Depo.ua. Але суть вчорашньої події не обмежується кремлівськими політично-адміністративними іграми та перестановками.

Принаймні, ідея Путіна внести до російської конституції норму, яка остаточно закріпить верховенство російського законодавства над міжнародним, може мати глибші й масштабніші (принаймні, для російських сусідів) наслідки, ніж проблеми з наступним терміном Володимира Путіна.

Ідея ця, яку російський президент замаскував під лозунгом "суверенітет нашого народу повинен бути безумовним", насправді, не є для російської політики чимось цілковито новим та небаченим. До такого рішення Росія йде вже не перший рік.

Ще в 2015-му російський Конституційний суд прийняв рішення, що, наприклад, вироки Європейського суду з прав людини ніби як і повинні виконуватися, але тільки в тому випадку, якщо вони не суперечать російській конституції. Ініціатива настільки сподобалася російській владі, що вже в кінці того ж року Путін підписав закон, який дав російському конституційному суду блокувати рішення будь-яких рішень міжнародних судів, включно з Європейським судом із прав людини.

І от учора було зроблено наступний крок. Після реалізації якого рішення про неправочинність вимог що міжнародних судів зокрема, що міжнародного права загалом, зможе прийняти не те що конституційний – а хоч би й районний російський суд.

В цьому місці росіяни, звичайно, можуть сказати, що "тепер в нас буде все, як у США". Це, частково, правда – оскільки у США і справді є примат конституції над будь-якими нормами міжнародного права. Але в них, в Америці, взагалі багато чого є. Незалежний від президента Конгрес, наприклад, що може безпроблемно відправити президента у відставку. А ще – система "стримувань і противаг" у балансі різних гілок влади. А також незалежне, а не "басманне" правосуддя, врешті-решт. Але це, звичайно, "подробиці".

Таким чином, якщо Путіну вдасться реалізувати задумане – а запланована ця реалізація ще до кінця поточного року, і немає жодного фактора, який би міг їй завадити –стосовно Росії міжнародне право практично "перестане діяти".

Всі довгі роки роботи ООН, всі рішення маститих юристів, вся дипломатична риторика, що лунала з високих трибун – все це можна буде перекреслити єдиним рішенням "скаженого принтера" російської Держдуми і наступним вироком чергового басманного судді.

В цьому місці можна було б поставити чимало риторичних питань. Зокрема, до європейських апологетів "конструктивного діалогу з Росією". Які стверджували, що Кремль слід обов’язково повернути до ПАРЄ. І не тому, що цього хочуть продажні боягузи, а тому що це простягне могутню десницю ЄСПЛ на захист покривджених владою росіян. В результаті Кремль – в ПАРЄ, рішення ЄСПЛ – у скорому "конституційному бані", росіяни – в Росії, а здоровий глузд і право тихо розчиняються вдалині.

Але все це – тільки половина проблеми. Яка більше стосується долі росіян і логіки євробюрократів. А друга половина проблеми полягає в тому, що Путін вчорашнім рішенням підклав міну навіть під абсолютно гіпотетичний процес можливого примирення України з Росією.

Оскільки навіть якщо у віддаленому майбутньому хтось із наступників російського президента захоче це примирення реалізувати, то в нього не буде на це абсолютно ніяких юридичних підстав. Просто тому, що будь-який із російських законів чи навіть підзаконних актів, який стосується адміністративного устрою Росії, проведення виборів місцевої влади, чи чого завгодно ще, і в якому присутній топонім "Крим", матиме більше юридичної сили, ніж статут ООН. Той статут, апелюючи до якого цей абсолютно гіпотетичний наступник Путіна міг би повернути Україні Крим. І щоб змінити цю ситуацію, доведеться повторно міняти російську Конституцію.

Хоча, якщо згадати російську історію, цей путінський "запобіжник", можливо, не варто й переоцінювати. Бо кого хвилювала, наприклад, конституція СРСР за якийсь рік після його розпаду?