За що Трамп полюбив Столтенберга з НАТО

Трамп полюбив НАТО. В коханні до альянсу він освідчився вчора, в присутності генсека НАТО Єнса Столтенберґа, на спільній прес-конференції із ним у Вашингтоні, де заявив, що колись вважав НАТО "застарілим" – але вважав він так "дуже давно", і з того часу "вони (треба думати НАТО – ред.) змінилися".

Це "дуже давно" востаннє траплялось 17 січня цього року – менше, ніж три місяці тому. Хоча це, звичайно, подробиці.

І з того часу думка американського президента про альянс стала, без перебільшень, діаметрально протилежною. "Альянс не може протистояти тероризму" – казав Трамп взимку. "Вони змінилися – і тепер вони борються з тероризмом" – повідомив американський президент учора. Не уточнивши, втім, які саме антитерористичні операції розпочав альянс за останні три місяці.

Слід зазначити, що Столтенберг відповів Трампу рішучою взаємністю.

"Ми створили новий підрозділ для розвідки, який підсилює нашу здатність боротися з тероризмом, і працювати разом в альянсі для боротьби з тероризмом, навіть ще більш ефективно", - сказав Столтенберг. Не уточнивши, що "підрозділ" складається з помічника секретаря альянсу з розвідки і безпеки і, можливо, його секретарки. І що посада ця з'явилась влітку минулого року – і ніяк не заважала Трампу критикувати альянс. "Але ми погодилися сьогодні з вами, що НАТО може і повинне робити більше в глобальній боротьбі з тероризмом", - на всяк випадок додав Столтенберг. На подібній мажорній ноті глибокого взаємо порозуміння вони й завершили прес-конференцію.

Що ж послужило причиною такої радикальної зміни поглядів американського президента? Відповідь, схоже, очевидна. Хотів чи не хотів Дональд Трамп займатись міжнародною політикою, але реальність вирішила це питання замість нього. І зіткнувшись з викликами і потребами, які спричиняє вирішення сучасних конфліктів, Трамп зрозумів, що НАТО – унікальний інструмент. Завдяки якому, приміром, інформацію про те, що саме трапилось в сирійській провінції Ідліб, Вашингтон отримав за лічені години. Просто тому, що турецьким медикам простіше було туди потрапити. І, в разі потреби, бомбити бази Ісламської держави та війська Асада з турецьких аеродромів теж буде зручніше й дешевше. Бо що б не думав про США Ердоган, відмовити союзникам по НАТО він навряд чи наважиться.

І навіть та ж Німеччина, яка хронічно не дотягує до двохвідсоткових відрахувань із ВВП на оборону, навіть зі свого відсотка з хвостиком може принести в казну альянсу дуже немало. Не кажучи про те, що без жодних проблем розмістить на своїй території американські, а не російські бази. І надішле, в разі потреби, кілька тисяч солдатів на спільну місію – як то було зроблено під час активних боїв у Афганістані. Як може пригодитись альянсу кожен солдат і кожна гвинтівка, яку можуть виставити 28 держав – членів НАТО. Хоча ні – вже 29, якщо рахувати з майже прийнятою до альянсу Чорногорією. І той факт, що жодна з країн – членів НАТО за всю історію альянсу не захотіла з нього вийти, каже про багато.

За великим рахунком, НАТО сьогодні – це ймовірний практичний замінник ООН, подобається це комусь чи ні. Тільки ООН не такої, яка є в реальності, а такої, якою вона мала би бути. Здатної відповідати на військові та гуманітарні виклики. Ну і без Сафронкових з їх карикатурними істериками, звичайно. І що би й хто не казав із українських політиків, максимально широка співпраця з НАТО – із вираженим курсом на вступ до альянсу за першої ж нагоди – має стати безумовною стратегічною ціллю української зовнішньої політики.