Зловили на Росії: Яку таємницю українських олігархів розкрив Бакай

Закономірний фінал кар'єри Бакая свідчить про те, що навіть найталановитіші пострадянські олігархи-"рішали" без симбіозу з владою приречені на вимирання. Оскільки, у більшості своїй, є економічними паразитами, що вміло користуються специфічними знаннями і комунікативними вміннями

Журналіст відділу «Світ»
Зловили на Росії: Яку таємницю українськ…

Бакая таки взяли. Офіційно Ігор Михайлович звинувачується в розкраданні 11 мільйонів доларів у компанії "Металоінвест". Якщо хтось не в курсі – власником цього чи не найкрупнішого гірничо-збагачувального холдингу є кіпрська компанія USM Steel & Mining Group limited.

USM – це Усманов. Якому Бакай примудрився заборгувати, не маючи ані найменшого наміру повертати гроші. Ігор Михайлович так звик. Зичити і не повертати, відчужувати те, що йому не належить, проводити бартерні угоди під 300% ліквідності (як то було, коли він вимінював товари українських підприємств на туркменський газ) – і малювати у фінансовій звітності показники збитків, аби раптом не сплатити якогось податку.

По-своєму, Ігор Бакай – насправді дуже талановита людина. Він вловив, на чому можна збагатитись у лихих 90-х. Він зумів вирости з власника кооперативної їдальні до "газового барона". Маючи за плечами із освіти лише скромний лісотехнічний технікум.

Він зумів знайти підхід до Леоніда Даниловича Кучми, який, прийшовши на посаду, створив урядову комісію з розслідування діяльності бакаївської "Республіки", а через два роки вже прийняв Бакая на посаду президентського радника. Врешті, він зумів очолити Держуправління справами, легендарну "ДУСЮ", і, використовуючи адміністративний ресурс цієї структури, провернути угоди небаченої прибутковості – і небаченого нахабства.

При тому Бакаю не можна відмовити не тільки в дуже специфічному економічному таланті, але і в політичній інтуїції. Він вчасно втік з України, при тому у правильному (для нього, звісно ж) напрямку. Він не повівся на щедрі запросини Януковича, який закрив всі кримінальні справи на Бакая і натякав тому на можливість повернення в Україну. Бакаю вистачило розуму, аби передбачити швидкий, безглуздий і безпощадний фінал Віктора Федоровича, і на Батьківщину не повернутися. Але все-таки Бакай проколовся, і опинився в ув'язненні, з якого навряд чи скоро вийде. За іронією долі – саме на Росії, на торгівлі з якою він немало заробив, і яка тривалий час була єдиним місцем на планеті, де всі були згодні закрити очі хоч на сім, а хоч і на сімдесят сім українських кримінальних справ проти Бакая.

Все це демонструє одну нехитру істину. Яка полягає у тому, що користуючись адміністративними ресурсами і знайомствами у владних колах, можна вкрасти і віджати мільйони. Можна навіть вчасно втекти з країни, коли у повітрі з'являється запах смаженого.

Але при тому всі економічні, корупційні та кримінальні вміння пострадянських олігархів не значать рівним рахунком нічого, коли вони опиняються не те що в прозорому економічному середовищі – що ви, йдеться ж про Росію – а просто віддаленими від владних центрів. В такому випадку вони – банкроти, як це і сталося з Бакаєм. Історію якого варто згадувати кожного разу, коли на горизонті владного істеблішменту з'являється черговий "незамінний" адміністратор, переговорник чи бізнесмен, статки якого таємничим чином починають зростати у явній диспропорції із зарплатнею.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme