Чи вдасться Україні уникнути міжнародного скандалу через Саакашвілі

Події довкола затримання Міхеїла Саакашвілі, які так схвилювали частину українців, від самого початку нашими західними партнерами були сприйняті вкрай стримано. "Ми уважно слідкуємо за цим випадком і маємо надію, що слідство відбудеться вчасно і згідно з усіма вимогами закону", - заявила прес-служба ЄС в Україні. Посольство США закликало "розрядити ситуацію" навколо затримання Саакашвілі, і, майже слово у слово повторюючи європейських колег, висловило надію, що "слідство буде проведено оперативно і відповідно до законодавства".

У нейтральних тонах ситуацію змалювала преса — як континентальна європейська, так і британська та американська. Врешті, Заходу не звикати до того, що популярним політикам періодично висуваються більш чи менш серйозні кримінальні звинувачення. Досить згадати чинного президента США, наприклад.

Набагато цікавіше, що відбувається потім. А потім, на думку як пересічних мешканців розвинених демократій, так і їхніх керівників, має бути оперативне, але ретельне слідство, оголошення звинувачень, і змагальний судовий процес.

Всього цього в ситуації з Саакашвілі, здається, не буде. В першу чергу тому, що грузинському екс-президену питання доведення чи спростування своєї вини вдалося перевести у політичну площину. В тому числі — завдяки вкрай невдалій процедурі затримання, після якої і трапилося ганебне "звільнення". Після чого питання доведення чи спростування вини перетворилося на предмет політичних дискусій на вулицях Києва, а не слідства та відкритого судового засідання.

І вина в цьому лежить звичайно, і на самому Саакашвілі та його прихильниках, які зіграли в ту гру, яку ми всі бачили. Але не в меншій мірі і на українських силовиках, які зробили все можливе для того, щоб у сьогоднішньому театралізованому дійстві допомогти Саакашвілі.

Екс-президента Грузії можна було викликати на допит — де і затримати. Тихо й спокійно. А якщо б він не з'явився — оголосити, що Саакашвілі демонструє кричущу неповагу до законів України, і "взяти" його максимально жорстко, що виглядало б у такій ситуації виправданим.

Саакашвілі можна було брати жорстко і з самого початку, "заглянувши" в квартиру рано-вранці, і провівши всю операцію за кілька хвилин, щоб жоден його штабіст не встиг піжаму переодягнути — не те що скликати народ. Це продемонструвало б, що в країні, де йде війна, спецслужби працюють чітко і ефективно.

Але було зроблено те, що зроблено. Саакашвілі дали час відговорити всі безглузді монологи на даху, його штабістам дали час зібрати народ, і, врешті-решт, затриманого упустили. І людина, яка планувала затримання — точніше, декілька людей при великих погонах, частина з яких працює в СБУ, а частина — в МВС, мали би понести за це відповідальність. Якщо й не кримінальну — то бодай посадову.

Але затримання Саакашвілі провели так, як провели, і програний матч силовиків тепер ліг на плечі посадовців та політиків, яким треба щось з усім цим робити. І завдання перед ними стоїть насправді не просте, зважаючи на хаотичний і складнопередбачуваний характер противника. При тому українським посадовцям доведеться балансувати між двома крайнощами, втриматись між якими насправді буде дуже складно.

З одного боку, "лобова" атака на "міхомайдан" - особливо невдала — неминуче призведе до розмов про "хаос і анархію" в українській столиці. Ці розмови гостро зазвучать в російській пресі — але то дрібниці. Своє висвітлення вони неминуче знайдуть і в західних виданнях.

З іншого боку, якщо через тиждень раптом стане зрозуміло, що Саакашвілі — чи то вже не злочинець, чи то злочинець, але недоторканий, а все, що трапилось на Костьольній і в околицях — так собі, дрібне непорозуміння — це може мати на ставлення до України на Заході не менш паскудний ефект.

Бо означатиме, що або генпрокурор і СБУ хотіли "скрутити" людину за надуманими обвинуваченнями — від чого потім відмовились під тиском громадськості. Або ж українські посадовці, турбуючись за збереження своїх посад, банально здрейфили перед злочинцем, який зумів втертися в довіру до своїх політичних прихильників. І не здатні забезпечити верховенство права та закону на своїй території.

І як можна надавати фінансову допомогу чи летальну зброю державі, яка не може "скрутити" одного конкретно взятого злочинця, який ховається за спинами прихильників, як ховалися "зелені чоловічки" за спинами "ідєйних бабушок" в "ДНР" та "ЛНР"? Відповідь, здається, очевидна.

Тому українській партії влади доведеться вирішити непросту головоломку. Але не про козу, вовка й капусту, а про Саакашвілі, його кримінальну справу, та його прихильників. Перших двох потрібно якимось чином звести до купи — за можливості уникнувши появи третіх учасників подій. Як цього досягнути — чи шляхом несподіваних дій силовиків, чи шляхом переговорів і медійного тиску на партію Саакашвілі — це питання мало би турбувати усіх, хто ходить на роботу на вулиці Банковій, та на вулиці Володимирській, 33. І від того, наскільки успішними будуть знайдені відповіді, власне, і залежить подальший вплив цієї не надто красивої історії на міжнародний імідж України. Та й не тільки на міжнародний, як на те пішло.