Як скандал з "ракетами для КНДР" може допомогти Україні

Історія з "українськими двигунами для ракет Кім Чен Ина" потроху виходить із формату інформаційної провокації.

З одного боку, анонімний представник американської розвідки заявив Reuters про те, що "КНДР не залежить від імпорту двигунів. Ми припускаємо, що Пхеньян міг зробити ці технології самостійно".

З іншого боку, експерт IISS Майкл Еллеман, на роботі якого "базується" скандальний і маніпулятивний матеріал The New York Times, заявив в інтерв'ю "Голосу Америки", що ніколи не стверджував, ніби Україна поставила КНДР ракетні двигуни. Він підкреслив, що "не знає, які джерела використовували в The New York Times", а все, що журналісти цього видання зробили з його дослідженням, вважає "політичним трюком". Наголосивши згодом у Твіттері, що має симпатії до України, і вважає неймовірним участь українського уряду в цих подіях. Оскільки Україна навпаки, вистежувала й арештовувала північно-корейських шпигунів, які хотіли дістатися до технологічних даних стосовно ракетних двигунів.

На подібному тлі попередня заява представниці Держдепартаменту США Хезер Науерт про те, що Сполучені Штати серйозно поставляться до питання поставок Україною ракетних двигунів КНДР, якщо інформація підтвердиться, виглядає вже не настільки загрозливою.

Втім, той факт, що небезпека ситуації з ймовірними звинуваченнями проти України в ракетному скандалі дещо знизилась, зовсім не означає, що українському МЗС та представникам Південного машинобудівного заводу можна розслабитись. Навпаки.

Оскільки зі всієї історії з "українськими двигунами для ракет Кім Чен Ина" наша країна може отримати чималі дивіденди.

Першим логічним кроком виглядав би судовий позов до The New York Times стосовно публікації неправдивої інформації, з вимогою як мінімум її спростування. Якщо журналісти американського видання користувались при підготовці матеріалу додатковими джерелами – вони повинні про них повідомити. Якщо вони обмежувались публічно доступною доповіддю Еллемана, то мова йде про спотворення інформації – на чому наголошує і сам автор дослідження. І немає жодних причин, через які Україна не могла б до нього приєднатись.

Наступним вдалим ходом могла би стати ініціатива створення міжнародної комісії, котра б відстежила, хто саме в реальності поставляв технології чи готові модифіковані двигуни для КНДР. І тут технічні експерти КБ "Південне" могли би стати хорошими помічниками як для офіційної слідчої комісії, так навіть і для приватних експертів на кшталт Майкла Еллемана. Зважаючи на те, що коло можливих джерел радянських ракетних технологій достатньо невелике, то навіть в разі, якщо винуватця знайти не вдасться, то виправдовуватись і стверджувати про свою непричетність доведеться не тільки Києву, але й Москві.
І третім логічним кроком виглядала б активізація спроб Південного машинобудівного заводу на хвилі здобутої скандальної популярності знайти собі нових бізнес-партнерів зацікавлених у наявних в підприємства технологіях. Якщо продукція, аналогічну якій підприємство випускало майже півстоліття тому, наробила стільки переполоху – цілком можливо, що новіші розробки українських ракетобудівників на хвилі інтересу до теми могли б знайти собі практичне застосування. І певна економічна криза Південмашу, про яку писав Еллеман, цілком могла б закінчитись саме завдяки скандалу, інспірованому проти заводу та України.