Як Німеччину накрило "православ'я головного мозку"

В інтернет-субкультурі існує таке поняття, як "православ'я головного мозку" (ПГМ). Розглядати його в цілому ми не будемо, це не тема поточної статті – але один аспект зачепимо. Опоненти "ПГМнутих", крім усього іншого, звинувачують їх та їх церкву – йдеться про РПЦ перш за все – у підміні понять, у своєрідному карго-культі, коли замість поклоніння якимось духовним максимам люди моляться зразкам матеріальної культури. Простіше кажучи, що люди приходять в церкву не до Бога, а до ікон і хрестів, які без цієї духовної складової є просто красивими шматками дерева чи заліза.

Вчора Україною прокотився невеличкий скандальчик, пов'язаний із ексцентричним вчинком коаліційного нардепа Олексія Гончаренка, який на знак протесту проти слів німецького посла щодо виборів на Донбасі написав на шматку Берлінського муру, що знаходиться біля німецької амбасади в Києві, "Nein" ("Ні").

Інтелігентські та політичні (особливо це стосується опонентів, навіть із партнерів по коаліції) кола засудили вчинок Гончаренка. Його дійсно можна назвати таким, що виходить за певні рамки – але мова зараз піде не про нього. А про реакцію німецького дипломатичного відомства. Бо воно дуже нагадує оцю от суміш ПГМ та культу карго.

Для початку я зацитую відповідь посольства Німеччини в Україні:

"Посольство Федеративної Республіки Німеччина дуже шкодує у зв'язку з пошкодженням і нівеченням депутатом Гончаренком фрагменту історичного Берлінського муру, розміщеного на території Посольства. Падіння Берлінського муру для всіх європейців, а також і за межами Європи, символізує звільнення від комунізму й радянської гегемонії".

Ось так. А тепер давайте розбиратися, що ж сталося. А сталася та сама підміна понять.

Розумієте, сам по собі цей фрагмент Берлінського муру – це просто шматок бетону. Точно так же, як православний чи будь-який інший хрест – це шматок дерева чи заліза. Хрестом цей шматок роблять певні релігійні приписи, які стоять за цією символікою. Точно так же шматок бетону, що нині знаходиться на київській вулиці Хмельницького, став певним символом не через свою фізичну форму – а завдяки тим подіям, які сталися в Берліні майже 30 років тому.

Цей шматок муру, він цінний не тільки і не стільки своїм історичним походженням – скільки нагадуванням про причини руйнування тієї інженерної структури, частиною якої він був. А причина була дуже проста – це прагнення до свободи, до вільного світу, бажання здихатися проклятущого світу "Штазі"-КДБ. Ось у чому цінність тієї поверхні, на якій Гончаренко написав фарбою чотири букви.

А посол Німеччини в Україні своєю заявою про те, що, мовляв, нічого страшного у виборах на Донбасі під контролем російських військ немає – він не те що написав, а фактично розтоптав всю ту ідеологію, яка незримо висить над будь-яким уламком Берлінського муру. Я всього лиш нагадаю, що перші вибори в ФРН після Другої світової війни пройшли тоді, коли ця держава (на той момент урізана, так звана "Тризонія", без радянської зони окупації) отримала всю повноту влади на своїй території. І на цій території не було жодного солдата Сталіна – а там, де вони були, з'явилася німецька "ДНР". (До речі, який збіг – просто букви переставити.)

Захищаючи свого посла і шматок бетону, німецьке посольство – по суті, держава Німеччина, бо дипломатичні відомства за визначенням є рупором державної позиції, а не чиєїсь приватної – фактично розтоптала все те, що призвело до появи уламків Муру, до об'єднання Німеччини, до звільнення частини своєї території від КДБшної окупації. Захищати символ свободи словами про несвободу – відчуваєте, яке рафіноване лицемірство?

Днями довелося прочитати таку думку, що європейці вже забули, що таке велика війна. І що передувало нинішньому спокійному і ситому життю всередині ЄС. Не знаю, наскільки це правда – але цілком очевидно, що як мінімум Німеччина в особі свого українського представництва забула, що таке боротьба за свободу, і бореться за фетиш, який колись дійсно символізував прагнення до свободи, а нині перетворився на ефектний історичний артефакт.