Як Кім Чен Ин виграв свою війну

Вчора Північна Корея запустила чергову ракету. До подібних новин всі давно звикли. Ракети літали і 26 серпня, і 28 липня, і десятки разів до того. Літатимуть, вочевидь, і в майбутньому.

Але цього разу запуск вийшов трохи особливим. Ракета пролетіла над північним японським островом Хоккайдо, здолавши 2700 кілометрів, і досягши висоти в 550 кілометрів. І продемонструвавши при тому, що вся Японія, а також американська військова база на острові Гуам тепер потрапляють в зону можливого враження північно-корейськими ракетними системами. Які, за бажанням Кім Чен Ина, цілком можуть бути оснащені ядерними боєголовками. Зважаючи на темпи розвитку північно-корейської ракетної програми, не можна виключити, що за найближчі місяці будуть відтестовані й балістичні міжконтинентальні ракети, здатні досягати США.

Звичайно, райони довкола Північної Кореї достатньо густо нашпиговані найсучаснішими американськими системами протиповітряної оборони. Вони є в Південній Кореї, Японії, в самих США – а також на чисельних флотських підрозділах, які патрулюють ці райони.

Але засоби ППО, навіть найсучасніші – це не гарантія знищення цілей. Це лиш ймовірність. Хай і достатньо висока. Натомість за даними американської розвідки, опублікованими у The Washington Post іще в липні, у північно-корейського режиму є в наявності до 60 компактних ядерних боєголовок. Зважаючи на частоту ракетних випробувань, Котрі відбуваються декілька разів на місяць, режим Кін Чен Ина цілком спроможний забезпечити всі ці боєголовки ракетами-носіями. І навіть якщо припустити, що в разі повномасштабного конфлікту половина ракет не злетить або зіб'ється з курсу дорогою, а ефективність протиповітряних засобів складе фантастичні 90% ( у реальних випробуваннях вона була помітно нижча), все рівно у трьох-чотирьох північно-корейських ракет з ядерними боєголовками будуть шанси добратись до Суела, Токіо чи й Нью-Йорка. Чи відважиться хтось зіграти з Кім Чен Ином в подібну рулетку? Якось не дуже віриться.

Тому все, що можуть зробити країни – потенційні жертви північно-корейської атаки, це іще разочок зібрати Радбез ООН. Це й буде зроблено – іще сьогодні увечері. Можна рішуче засудити проведення ракетних і ядерних випробувань. Цим займаються зовнішньополітичні відомства всіх зацікавлених сторін. Можна розповісти про "вогонь і гнів" - як то, цілком можливо, зробить десь увечері президент США Дональд Трамп у своєму Твіттері. Можна навіть відбомбитись по полігону біля північно-корейського кордону, як то зробила Південна Корея.

Але все це не змінить суті. Кім Чен Ин переконливо довів, що в нього є ядерна зброя і засоби її доставки. А в США, Японії та Південної Кореї є їхня "стурбованість". Ядерна зброя у США теж, звичайно, є – але без рішучості до її використання її можна не брати до уваги.

Шанси домовитись із КНДР були втрачені в кінці минулого століття. Коли США керували Буш-старший та Білл Клінтон. Шанси обезголовити північно-корейську ядерну програму були втрачені на початку цього століття, коли американські війська воювали з дещо уявною зброєю масового знищення в Іраку. Тепер же мешканцям Південної Азії – та й прибережних міст США, доведеться звикати до думки про те, що вночі можуть залунати сирени повітряної тривоги, за якими прилетять ракети. Як в часи холодної війни. А мешканцям Північної Кореї варто відмовитись від останніх надій на можливу зміну правлячого режиму зовнішніми силами. Кім Чен Ин викував "перстень невразливості". Собі й своїм потомкам.