Втеча Total з Ірану: Чи стане це початком краху "Північного потоку — 2"

Французька Total таки пішла з Ірану. Повністю. Перший серйозний західний інвестор, що зайшов до країни після зняття санкцій, іще в січні 2016 року, цю країну покинув.

Подібний розвиток подій можна було запідозрити, іще коли з'явились чутки, що Total передає свою частку в проекті китайській CNPC, але сьогодні рішення французької компанії було оприлюднене вже очільником іранського Міністерства нафти Біжаном Зангане.

Total була далеко не першою у цій масованій втечі європейського бізнесу. Перед нею були Opel і British Petroleum, два найбільших контейнерних перевізника планети: MSC і Maersk Line, та багато інших транснаціональних корпорацій, які спочатку спокусились на великий і вільний ринок, але згодом порахували можливі наслідки від американських санкцій — і рішуче передумали.

Якщо чисельні чутки про те, що до оголошення американських санкцій проти "Північного потоку — 2" залишились лічені тижні, мають під собою ґрунт (а сумніватись у цьому немає жодних причин), то десь всередині осені ми матимемо можливість полюбуватись аналогічним процесом виходу європейських інвесторів із російського газотранспортного проекту.

Оскільки ситуація з антиіранськими і антиросійськими санкціями цілком дзеркальна. І в першому, і в другому випадку йдеться виключно про американські обмеження, які не підтримуються ні офіційним Брюсселем, ані національними урядами європейських країн. І в першому, і в другому випадку справа стосується "суто комерційних" проектів, не пов'язаних прямо з озброєннями чи нацбезпекою. Ну, якщо не рахувати того факту, що за прибутки з Південного Парсу тегеранський режим купуватиме зброю для "Корпусу стражів ісламської революції", а за прибутки від продажу газу Німеччині Путін буде утримувати і озброювати безіменних "зелених чоловічків".

І, судячи з поспішного виходу європейських корпорацій з Ірану, погроза американських санкцій є достатнім приводом для згортання потенційно прибуткових проектів із дещо специфічною країною. Тому коли аналогічні санкції буде оголошено щодо "Північного потоку — 2", картина мала би бути аналогічною. ENGIE і OMV, Shell і Uniper з Wintershall мали би потроху і без зайвого розголосу покинути ризикований проект. Будемо сподіватися, що так воно і трапиться.

В іншому разі, картина складеться вкрай невесела. І штука навіть не в тому, що в разі реалізації російського проекту Україна та Польща залишаться фактично без газового транзиту — хоч і з цього факту вийде достатньо чутливий економічний удар. Якщо транснаціональні корпорації, які нічим не відрізняються від французької Total, раптом проявлять небачену сміливість і американських санкцій раптом не злякаються, це означатиме одне. Що на їхнє рішення впливали якісь фактори, відмінні від чисто економічних. Простіше кажучи, що керівництво їхніх держав чи то пообіцяло в якийсь спосіб скомпенсувати їм втрати, чи то пригрозило якимось проблемами за виконання рішень адміністрації США. Або у якийсь спосіб поєднало ці два методи, граючи на користь "російським друзям", які зачастили тепер як на весілля високопоставлених європейських посадовців, так і на нічні посиденьки у німецьких державних резиденціях.