"Всіх на всіх": Чому Путін погодився відпустити частину українських заручників

Станом на сьогодні плани провести обмін полоненими підтверджують всі без винятку учасники переговорів у Мінську.

Із такою заявою виступив на брифінгу представник України в політичній підгрупі ТКГ Роман Безсмертний. Він констатує, що українська сторона вже вчора була готова почати цю процедуру за схемою 208 на 69 - і запропонований формат підтримали навіть представники з ОРДО та ОРЛО. Перешкодою був Кремль, який, як відомо, "участі в конфлікті не бере" - а от переговори пригальмовує регулярно.

Зокрема, саме на вимогу Кремля прийняли процедури додаткового узгодження і "правової чистки" стосовно всіх учасників обміну. Яка полягатиме, якщо судити з подальших коментарів учасників переговорів, у систематизації даних про те, хто, де і за що був засуджений. Із наступною підготовкою документів про обмін в кожному конкретному випадку.

"Десь це буде декілька днів, десь це буде декілька тижнів, а по комусь, можливо, - декілька місяців. Але ця процедура запущена", - заявив Безсмертний.

Із неприємних новин, озвучених українським представником, однією з ключових можна назвати ту, що 24 полонені українські моряки у вчорашні домовленості "не потрапили". Слова Безсмертного фактично повторила і речниця іншого представника України в тристоронній контактній групі, Леоніда Кучми, Дарка Оліфер.

Про готовність до обміну в запропонованому форматі заявила і представниця "ДНР" у підгруппі на мінських переговорах Ольга Кобцева.

В принципі, факт достатньо успішних переговорів стосовно обміну полоненими підтвердив і прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков. Який, втім, зауважив, що "розуміння слова "всі" у російської та української сторони різне в деяких аспектах. Тому експертам належить зблизити ось це розуміння, і тоді реалізація стане можливою".

Чому Володимир Путін вирішив здійснити обмін полоненими саме зараз, коли внутрішньополітичний ефект в Україні від подібного кроку вже не справить значимого впливу на результати позачергових парламентських виборів?

Якщо відкинути відверто конспірологічні версії про "тотальну зраду" і "початок капітуляції України", які розповсюджує штаб однієї з українських політсил, реалістичні резони видаються наступними.

Той факт, що перед нами навряд чи "тотальна зрада", не скасовує можливості того, що "зрада" таки присутня.

Гуманний жест Кремля цілком може бути узгоджений з німецькими та французькими політиками, які шукають достойного приводу для скорочення санкційного тиску на Росію. І Володимир Путін не проти дати їм такий привід. Тим паче, що йдеться "всього лише" про людські долі і життя, а не про виведення військ із Донбасу чи якісь інші геополітичні поступки.

Іншим мотивом готовності Москви до обміну полоненими може стати бажання Кремля зберегти нормандський формат у його чинному вигляді. Бо не нульовою є ймовірність того, що публічні ескапади чинного президента України стосовно можливого залучення США до процесу врегулювання на Донбасі, якими б малойомвірними і легковажними вони не були, все-таки викликають у Москві певну стурбованість.

Цікавим є той момент, що хоч путінський кум Медведчук і з'їздив сьогодні до Москви, і навіть отримав подяку від Володимира Володимировича за "діяльність зі звільнення утримуваних осіб", все-таки головними презентантами інформації про дипломатичний прорив стали учасники переговорів у Мінську.

Причина, вочевидь, полягає в тому, що найпростіший варіант довести, що мінські домовленості, хоч практично і лежать у могилі вже два роки, але все-таки іще трошечки живі - це дати можливість тристоронній контактній групі відрапортувати про якісь успіхи. Приміром, про обмін полоненими і чергове перемир'я. І от уже як український президент, так і його французький колега готові знову "активізовувати й поглиблювати" переговори в нормандському форматі - без жодних слідів присутності Держдепу.

І серед цих прикладних завдань кремлівської політики, в які, загалом, цілком вписуються дії стосовно обміну заручників, слабкою іскрою жевріє надія на те, що в Кремлі таки прийняли рішення переводити конфлікт на Донбасі із "гарячої" в "холодну" фазу. З метою, знову-таки, уникнення санкцій, економії бюджету завдяки скороченню кількості "іхтамнєтов", чи з якогось іншого, теж цілком прикладного й практичного резону. Втім, всерйоз надіятись на подібну мотивацію російської сторони на даному етапі є, мабуть, надто ризикованим.