Візовий скандал між Грецією та Росією: Чому московських попів не пускають на Афон

Чутки про те, що грецькі посадовці якось не дуже схвально почали ставитись до російських духовних осіб, циркулювали вже зо три тижні. Але циркуляція ця відбувалася, переважно, в межах дуже специфічних ресурсів, підтримуваних РПЦ. І читаючи повідомлення на кшталт "Слідом за легалізацією "одностатевих союзів" ліволіберальний грецький уряд почав "безбожну п'ятирічку", частиною якої стали русофобські провокації" – зрозуміти, що саме відбувається між двома дуже дружніми в недалекому минулому країнами було складно.

Себто той факт, що з дружбою щось негаразд, став зрозумілим іще в липні, після висилки із Греції російських дипломатів з формулюванням "за підрив національної безпеки". Але одна річ – прогнати парочку "птахів гнізда Лаврова" – такий крок за останні місяці здійснили практично всі західноєвропейські держави. А от почати "візові репресії" проти священнослужителів РПЦ, котрим масово почали відмовляти у праві на в'їзд до сонячної Еллади – це крок вже зовсім іншого масштабу.

Втім, невдовзі повідомлення про негласні візові обмеження із довкола-РПЦшних сайтів перебрались до далеко поважніших видань, і стало зрозуміло, що це не чутки про злодіяння "ліволібералів" – а сувора реальність, в якій "матушкам" і "чадам" візи до Греції безпроблемно давали, а от "батюшкам" рекомендували залишатися вдома.

Далі робити вигляд, що нічого не відбувається, в Росії вже не могли, і вчора небезвідома Маша Захарова повідомила, що російське МЗС направило до грецького посольства у Москві ноту з вимогами про роз'яснення ситуації. Греки наразі мовчать, і є підозри, що у відповідь на ноту надішлють більш чи менш тривіальну відписку.

Що ж стало причиною того, що Афіни ввели проти Москви негласний санкційний режим, блокуючи поїздки духовенства РПЦ до Греції, а якщо точніше – то на гору Афон?

Відповідь на це криється у останніх геополітичних процесах у Європі. Після того, як у 2016 році Росія, здійснивши спробу військового перевороту в Чорногорії, продемонструвала власну готовність повернутись на Балкани та у Південну Європу – чи, принаймні, підняти там криваву каламуть, як у ЄС, так і в США прийняли рішення цьому протидіяти. В числі інших способів протидії значився і дипломатичний – за допомогою якого планували "розрулити" наявні в регіоні міждержавні конфлікти, на яких, потенційно, міг зіграти Володимир Путін. І якщо із деякими з них – на кшталт стосунків між Сербією та Косово – справа поки що просувається погано, то у випадку з іншим давнім конфліктом – між Грецією та Македонією, Вашингтон та Брюссель досягли помітного успіху. Македонські еліти ніби погодились стати північно-македонськими, а Афіни готові зняти перешкоди вступу Македонії до НАТО та ЄС. Хеппі енд. Але неповний. Тому що в пакеті домовленостей був іще й пункт про надання автокефалії македонській церкві (т.зв. Охрідській архієпархії), до якої належать дві третини населення Македонії і яка перебуває у неканонічному статусі з 1967 року. Тут допомогти подолати ситуацію пообіцяв Вселенський патріарх Варфоломій.

Після чого російські емісари, які ніколи й не покидали священну грецьку гору Афон, якось навдивовижу активізувалися – і через декілька днів світ побачило звернення керівництва всіх без винятку афонських монастирів (які в нормальному стані перебувають між собою у вельми складних стосунках) про те, що домовленості Афін з Македонією – це зрада "еллінського світу". Саме такими словами. Вочевидь, звикши писати про "рускій мір" справжні автори афонського послання не зуміли змінити звичної риторики.

Після чого в Афінах вирішили, що це – перебір. І ситуацію, за якої монашеська братія, отримавши моральні та матеріальні стимули від російських емісарів, раптом виставляє Грецію на посміховисько, треба припинити. "Імператорському православному палестинському товариству" (яким керує екс-директор ФСБ Росії Степашин) порекомендували до Афону навіть не наближатися. А всім решту російським духовним особам греки потроху псують життя, банально відмовляючи у візах. Причиною кінця російсько-грецької дружби став той простий факт, що в Кремлі не зрозуміли – чи не захотіли зрозуміти того простого факту, що ліворадикальному очільнику Греції зовсім не хочеться сваритись ні з Брюсселем, ні з Вашингтоном задля збереження хороших стосунків з Росією. І що поводитись у чужій країні як в себе вдома можна тільки тоді, коли та країна від тебе залежить. Матеріально. А Греція, в якої зараз зовсім інші спонсори, для Москви втрачена. Ймовірно, назавжди.