Україна та Європа на карантині: Чому кордони можуть лишитися закритими на десятиріччя

Кількість європейських країн, що перекрили кордони впродовж останніх трьох діб така, що скоро буде простіше перерахувати тих, хто цього з певних причин не зробив. Карантин через коронавірус - штука серйозна.

Від Балтійського моря до моря Адріатичного виріс суцільний "коронавірусний вал" – після того, як остаточно "закрилася" Австрія, її кордони разом із польськими та чеськими, перегородили континент. Окрім хитрих морських, чи спорадичних авіаційних маршрутів, перетнути Європу хоч у напрямку схід-захід, хоч в напрямку північ-південь стало неможливо. Кордони фактично закрили Німеччина та Франція. Навіть Чорногорія – єдина країна, де дотепер немає жодної підозри на коронавірус, і та заборонила в'їзд іноземцям.

За іронією долі, Шенгенська угода, що набрала чинності рівно 25 років тому, у березні 1995, фактично припинила своє існування.

Зрозуміло, що так сталося не від хорошого життя. І хоча рух людей фактично припинено, товари, у більшості випадків, продовжують свої довгі мандрівки через континент. Також зрозуміло, що після початку карантину величезна кількість людей на собі відчула, що Європа без кордонів була великим і зручним надбанням – як для громадян ЄС, так і для всіх, хто міг їхати туди без віз. Люди зазвичай особливо гостро відчувають цінність речей після того, як їх втратять.

І якщо епідемія потроху піде на спад впродовж найближчих тижнів, а за декілька місяців – забудеться як страшний сон, то все, схоже, поступово нормалізується. Тимчасові пропускні пункти, що раптово виросли між європейськими державами, зникнуть, а про наявність національних кордонів знову нагадуватимуть лише похилені знаки, мимо яких, не збавляючи швидкості, пролітатимуть потяги чи авто.

Втім, подібний сценарій – як би нам усім його не хотілося – є далеко не єдиним можливим. Принаймні, якщо судити з того, що чимало урядів готує "план Б" – на випадок, якщо епідемія затягнеться на рік, карантин виявиться не надто результативним, і країнам Європи доведеться пройти тим недобрим і темним шляхом, яким йде зараз Італія.

В такій ситуації епідемією неминуче захочуть скористатися політики. Особливо – політики праві та ультраправі. Які, в принципі, можуть почати задавати людям прості питання.

Наприклад, стосовно того, чому так виходить, що Європа ніби як єдина, а коли доводиться ділити маски – то кожна країна відстоює свої інтереси. Те саме відбувається з апаратами для штучної вентиляції легень та іншими критично важливими ресурсами. Чому Німеччина, наприклад, в нормальній ситуації може диктувати свою економічну політику за посередництвом Брюсселя, і "призначати", хто скільки повинен прийняти біженців з Африки. Натомість, коли настає епідемія – зовсім не поспішає на допомогу сусідам зі своїми колосальними науковими, матеріальними і кадровими ресурсами. І якось так стається, що рівень смертності в Італії замалим не в десять раз вищий, ніж у Німеччині. Виходить, що "пекти економічний пиріг" всім потрібно разом. Бажано – під керівництвом Берліна. А от помирати кожному доводиться окремо. Подібна ситуація створить просто-таки райські умови для євроскептиків. Особливо у відносно розвинутих країнах – на кшталт тієї ж Італії чи навіть Франції. Які після завершення епідемії почнуть з запалом, фейками, а подекуди – і з фактами доводити, що їхні країни втратили від членства в ЄС більше, ніж здобули. Не факт, що єврооптимістичним партіям буде що їм відповісти.

Якщо результати епідемії будуть направду важкими, ймовірність чого є достатньо істотною, і при тому частина ЄС зможе захистити своїх громадян істотно краще, ніж то трапиться у сусідніх державах – то єдина європейська ідентичність отримає  тріщину, яка зростатиметься довго. І не факт, що зростеться. А кордони, до існування яких європейці впродовж тривалої епідемії можуть звикнути, цілком можуть залишитися з нами надовго. А питання про те, чи захоче нова, розділена коронавірусом Європа надавати якісь особливі безвізові права для третіх країн, відкинемо як риторичне.