Алжирський потік: Як ігри "Газпрому" оживляють проекти часів холодної війни

На вихідних стало відомо, що в НАТО всерйоз стурбувалися питаннями енергетичної безпеки Німеччини. І в цьому контексті було витягнуто із запилюжених шухляд проект газогону між Іспанією та Німеччиною під назвою Midcat. Інформацію озвучила іспанська газета La Vanguardia, посилаючись на джерела в уряді. Ідея подібного проекту вперше прозвучала іще в 1950-х роках минулого століття, до того моменту, як радянський тоді іще газ широким потоком ринув до Європи.

Відтоді проект періодично обговорювався та оцінювався. Напевно, найближчим до реалізації він був чотири роки тому, коли потрапив у список "проектів спільного інтересу ЄС".

Втім, не допоміг і "спільний інтерес", оскільки в 2019 році національні регуляторні органи Франції та Іспанії, СRE та CNMC відповідно, визнали проект таким, що не становить інтересу комерційного. Оскільки на той час у ЄС планували всіма доступними силами та засобами реалізовувати "зелений перехід", відмовляючись спочатку від вугілля, а в більш віддаленій перспективі — і від газу. Тому робити капітальні інвестиції в розмірі 400 мільйонів євро у проект, прибутковість і довготривалість якого викликала обґрунтовані сумніви, ніхто не поспішав.

Але все це, нагадаємо, було до того, як російський "Газпром" вирішив радикально скоротити постачання газу на спотовий ринок ЄС. Після чого ціни на спотовому ринку досягли і перевищили позначку в тисячу доларів за тисячу кубів.

За таких умов охочих інвестувати у невеликий, і, загалом, недорогий газогін (для порівняння — російський "Північний потік — 2" обійшовся Кремля у більш ніж 10 мільярдів євро) знайти буде значно простіше. Звичайно, будівництво газогону, який може стати ключовим елементом для формування середземноморського газового коридору для транспортування алжирського газу, на заводи в басейні Рейну, проблем Німеччини, чи, тим паче, всього ЄС не вирішить. Оскільки наразі ЄС споживає від 160 до 180 мільярдів кубометрів російського газу. А новий газогін, якщо буде використано стару проектну документацію, а не сплановано все заново, постачатиме всього лише 7 мільярдів кубів щорічно.

Але паралельно з тим в ЄС реалізується і чимало інших проектів альтернативного постачання газу. Порівняно з якими інтерконнект між Португалією та Іспанією з одного боку, та індустріально розвинутими Німеччиною та Францією — з іншого, має свої колосальні вигоди. Алжир, Лівія, врешті, і держави Перської затоки — звідусіль шлях до Іспанії вдвоє, якщо не втроє коротший, ніж до Північного та Балтійського морів, де будуються польські та німецькі термінали для скрапленого газу. Тому у випадку продовження цінових ігор з боку "Газпрому", Південна Європа, інвестувавши в інфраструктуру для регазифікації та короткі наземні газогони на північний схід, може стати колосальним і прибутковим центром газової торгівлі.

Втім, у всіх цих барвистих перспективах є і один прикрий для України момент. Оскільки кожен крок, спрямований на покращення газопостачання Європи з південного напрямку, тільки прискорює смертний вирок для української ГТС. І альтернативні сценарії використання — від реалістичних, пов'язаних із буферним використанням українських підземних газосховищ, до фантастичних, пов'язаних зі "світлим водневим майбутнім", слід реалізувати негайно.