Весняна атака на Путіна: Які санкції проти Росії готують США та ЄС

Кількість повідомлень про скоре прийняття антиросійських санкцій впродовж останньої доби приємно потішила. Із заявою про завершення роботи над санкціями за російську агресію в Керченській протоці виступило МЗС Великої Британії.

Про намір США ввести додаткові санкції проти Москви через отруєння в Британії колишнього співробітника ГРУ Сергія Скрипаля та його доньки Юлії повідомив главі МЗС Росії Сергію Лаврову держсекретар США Майк Помпео.

А європейська преса з посиланням на джерела фактично підтвердила той факт, що довготривалі переговори між США та ЄС стосовно антиросійських санкцій за агресію в Керченській протоці наблизились до успішного завершення, і оголошення свіжого санкційного пакету можна чекати до кінця березня.

Втім, та ж преса повідомила і одну вельми неприємну деталь. Скоординовані трансатлантичні санкції стосуватимуться "осіб та компаній, задіяних у російському захопленні трьох українських кораблів у Керченській протоці в листопаді".

Що майже наводить на думку про те, що у березні в нас є всі шанси побачити черговий список "майорів Іванових та прапорщиків Сидорових", які були низовими керівниками та безпосередніми виконавцями агресивних дій. І яких покарають багаторічною гарантованою відмовою у в'їздній візі хоч до ЄС, хоч до США. Що навряд чи істотно вплине на зовнішньополітичний курс путінської Росії.

Натомість американські санкції за атаку у Солсбері, як показує практика, можуть бути куди істотнішими.

Наприклад, у кінці серпня минулого року, коли була прийнята перша черга цих санкцій, Вашингтон повністю заборонив продаж Росії зброї, а також товарів і технологій подвійного призначення, і окрім того, ввів низку фінансових обмежень.

Тому є всі причини підозрювати, що й наступна порція антипутінських санкцій матиме масштабний економічний характер, а не буде списком "путінських стрілочників".

Звичайно, Вашингтон підтримає і персональні санкції проти російських військових, прийняті ЄС. Але це буде швидше жест, покликаний продемонструвати залишки вцілілої трансатлантичної єдності, аніж осмислений зовнішньополітичний крок.

Чому ж виходить так, що США, відділені від зони конфлікту половиною земної кулі, і формально націлені зараз на політику ізоляціонізму, протидіють Росії потужніше і реалістичніше ніж ЄС, кордони якого від зони протистояння відділяє декілька сот кілометрів? І навіть наявні декларативні, щоб не сказати декоративні санкції в ЄС готові прийняти тільки після того, як Росія не тільки влаштувала сеанс "морського бою" в Керченській протоці, але й продовжує демонстративно відмовиляти у видачі українських моряків?

Відповідь на це питання водночас видається і певним діагнозом Європейському Союзу в його теперішньому вигляді. Який наразі явно страждає від двох проблем. Перша з яких полягає в тому, що за своєю суттю економічний союз має дуже великі проблеми у прийнятті рішень, які є життєво важливими з точки зору політики, але не надто приємними з точки зору економіки. Це чудово розуміють в Москві, продовжуючи будівництво того ж "Північного потоку - 2".

А друга проблема полягає в тому, що статутні норми про консенсусне прийняття помітної частини зовнішньополітичних ініціатив, а також рівне право голосу для всіх без винятку держав, в результаті ускладнюють прийняття взагалі хоч якихось рішень. В такій ситуації для збереження обличчя Берлін, Париж та Брюссель змушені йти на такі кроки і з такими формулюваннями, проти яких не протестуватимуть країни - традиційні адвокати Росії всередині ЄС.

Все це, в сумі, і призводить до того, що попри схожу риторику, свіжа порція антиросійських санкцій від ЄС та США буде зовсім по-різному впливати на путінську Росію.