Венесуельський гамбіт: Чому безсилими виявилися Путін та ЄС

Протистояння у Венесуелі рухається в бік глухого кута. Колишній президент не здатен запропонувати країні стерпного майбутнього, натомість майбутній президент не може поки взяти владу

Впродовж останніх вихідних конфлікт у Венесуелі поповнився двома вельми характерними епізодами.

У ніч на сьогодні влада Венесуели викинула з країни групу депутатів Європейського парламенту, які приїхали на запрошення лідера опозиції Хуана Гуайдо. Без будь-якого пояснення причин.

Натомість за інформацією Reuters керівництво російського Газпромбанку прийняло рішення заморозити рахунки венесуельського державного нафтового концерну Petroleos de Venezuela SA. За даними агентства, Газпромбанк має намір цим кроком мінімізувати ризик потрапити під санкції США. Заморожені не тільки кошти венесуельської держкомпанії, а навіть рахунки Petrozamora - спільного підприємства PDVSA та Газпромбанку.

Звичайно, венесуельська сторона негайно спростувала "шкідливі повідомлення, призначені для введення в оману венесуельського народу". А от російська сторона — скромно промовчала.

Для розуміння ситуації — Газпромбанк — це фактично "Газпром". Керує ним той самий Алєксєй Міллєр, що є головою правління ВАТ "Газпром". І якщо в цьому банку не знайшлося місця для венесуельських грошей — то не знайдеться його ні в якому іншому місці в Росії.

Загалом, ці дві історії особливо рельєфно продемонстрували одну особливість конфлікту у Венесуелі. В країні відбувається протистояння гравців у шахістів та боксерів. Звичайно, Гуайдо стверджує, що в нього є підтримка силовиків. Але ця "підтримка" ніяк не заважає Ніколасу Мадуро спокійнісінько викинути з країни європейських дипломатів. Чи трохи постріляти по учасниках протестів. Або ж зібрати армію тітушок-"ополчнців" і пригрозити погромами прихильникам опозиції.

З іншого боку, Мадуро переконує мешканців Венесуели у тому, що в нього є міжнародна підтримка. За нього горою стоїть Володимир Путін і далекий Іран, а Китай та Мексика закликають "не втручатись у внутрішні справи Венесуели". Але на практиці коли американський Мінфін відкриває сезон полювання на гроші PDVSA— то з'ясовується, що сховати ці гроші не можна навіть у банках любого друга Володимира Володимировича. Ні, можливо у Тегерані чи в Пхеньяні їх і вдалося б прихистити — але звідти вони можуть банально не повернутися. Ні до Мадуро, ні до Гуайдо.

Тому сили і слабкость двох суперників у Каракасі кардинально відрізняються. Один може використати поліцію, спецпризначенців чи й всю армію — і "закатати в бетон" - в переносному чи й прямому значенні будь-кого зі своїх конкурентів. Єдине, чого він не може — це забезпечити можливість громадянам своєї країни працювати і отримувати за це винагород, достатню для того, щоб придбати бодай необхідну їжу.

Однією з небагатьох "червоних ліній" для Мадуро, вочевидь, залишається хіба що збереження особистої свободи Гуайдо — оскільки його арешт може спровокувати масштабну відповідь, з якою поліція може й не впоратись.

Натомість лідер опозиції може запропонувати своїй країні перспективу. Перспективу спокійного, адекватного, а з часом — і заможного життя, яке гарантуватимуть мешканцям країни колосальні запаси вуглеводнів у її надрах. Єдине, чого він не може — це захистити цю перспективу від поліції та армії першого.

Зробити вибір між двома конкурентами може тільки народ Венесуели. Коли цей вибір буде зроблено, змінити його не зможуть ні путінські горлорізи-"вагнери", що охороняють зараз Мадуро, ні американські санкції — чи навіть "обмежений військовий контингент", яким Вашингтон час від часу лякає екс-президента Венесуели. Але до моменту здійснення вибору країна продовжуватиме жити в умовах громадянського конфлікту — і без "твердого порядку" у стилі Мадуро, і без адекватного розвитку, який міг би розпочатися за президентства Гуайдо.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна