Вчені розгадали загадку величезних ополонок у льодах Антарктики

Про це пишуть вчені в журналі Nature, передає Depo.ua.

"Раніше ми думали, що ополонки з'являються в Антарктиці досить рідко або взагалі більше не виникатимуть. Поява двох подібних структур в 2016 та 2017 роках роках змусила нас передумати. Виявилося, що вони досить часто виникають при збігу двох обставин - в незвичайних кліматичних умовах і при потужних штормах", - заявив Ітан Кемпбелл з університету Вашингтона в Сіетлі.

Щорічно льодовий щит Антарктиди втрачає до 2,8 тисячі кубокілометрів льоду, і в останнє десятиліття льодовий покрив скорочується все швидше. Довгий час вважалося, що це відбувається через прискорене формування айсбергів, проте американські кліматологи в червні 2013 року з'ясували, що трохи більше половини від обсягу "зниклих" льодів були розтоплені теплими течіями, що омивають підводну частину льодового щита Антарктики.

Ці течії, тим не менш, не можуть повністю пояснити те, чому льоди Антарктики тануть з аномально великою швидкістю. Три роки тому вчені знайшли потенційну відповідь на це питання, виявивши десятки активних вулканів під товщею льодового щита Антарктиди, а також відкривши загадкову "ополонку" - гігантську проталину площею в 33 тисячі кілометрів.

Вона виникла в розпал південної зими і проіснувала близько трьох тижнів, незважаючи на низькі температури повітря. Через рік з'явилася ще одна подібна область, чия площа була в півтора рази більшою, ніж у її попередниці, що робило її порівнянною за розмірами з країнами Балтії або іншими невеликими європейськими державами.

Їх відкриття змусило вчених гадати, що породжує подібні "ополонки", чи замішане в їх формуванні глобальне потепління і як часто вони виникають. Багато вчені припустили, що їх народження і слідом за ним надшвидке танення льоду навесні і пізній початок зими можуть бути індикаторами того, що клімат Антарктики почав безповоротно змінюватися.

З іншого боку, кліматологи, як зазначає Кемпбелл, досить давно знають про існування подібних структур. Аналогічні проталини вже виникали на території моря Уедделла майже півстоліття тому, в 1974, 1975 і 1976 роках. Всі ці ополонки були значно більшими, ніж сучасні структури такого роду, і частина з них залишалася відкритою протягом трьох років.

Вченим вдалося розкрити механізм їх появи і показати, що вони не були пов'язані з глобальним потеплінням, проаналізувавши супутникові знімки ополонок і виміри, які океанологи недавно проводили за допомогою полярних аеростатів і спеціальних маячків, прикріплених до тіла антарктичних тюленів.

Виявилося, що формування ополонок було наслідком незвичайного збігу обставин, а не довгострокових кліматичних змін. Головним "винуватцем" їх народження виступало своєрідне підводне плоскогір'я, так звана "височина Мод", яке особливим чином "диригувало" рухом холодних і теплих глибинних течій.

Їх характер, як виявили вчені, помітно змінювався в тих випадках, якщо на території моря Уедделла вирували особливо потужні шторми, а вода містила незвично багато солі. Ці пориви вітру особливим чином перемішували приповерхневі та глибинні води, міняючи їх солоність і змушуючи відносно теплі і солоні потоки води "спливати" до поверхні льодового щита.

Коли ці течії досягали поверхні, їх води охолоджувалися, через що вони ставали більш щільними і "тонули" в океані, опускаючись в сторону дна і поступаючись місцем новій порції теплого розсолу. Завдяки цьому поверхня ополонки завжди залишалася теплою і ніколи не замерзала навіть у тому випадку, якщо температура повітря була нижче нуля на десятки градусів Цельсія.

Що цікаво, в майбутньому, якщо передбачення існуючих кліматичних моделей вірні, частота появи ополонок повинна помітно знизитися, тому що різниця в концентрації солі в різних шарах океану стане менш вираженою через прискорене танення льодів.

Ці передбачення, як зазначають Кемпбелл і його колеги, не сходяться з вимірами солоності в водах самих ополонок та прилеглого до них моря, а також з іншими кліматичними трендами. Якщо це так, то ополонки будуть відігравати важливу роль в глобальному потеплінні, так як вони стануть своєрідною "точкою втечі" для вуглекислого газу, "замурованого" в самих глибинних шарах Світового океану, роблять висновок вчені.

Нагадаємо, що танення льодовиків Гренландії прискорилося майже в шість разів.