Ідеологія в обмін на дурню: Чому Дуда пропонує Україні зректися Бандери

Початок діалогу про можливе історичне примирення між Україною та Польщею можна тільки вітати. Біда в тому, що умови, запропоновані Києву Варшавою, виглядають неадекватно

Журналіст відділу «Світ»
Ідеологія в обмін на дурню: Чому Дуда пр…

Під час зустрічі з президентом України у Брюсселі, на полях достатньо скандального саміту НАТО, президент Польщі Анджей Дуда запропонував колезі щось, що на його думку може претендувати на план примирення українців з поляками. Ну, чи принаймні виглядає як початок діалогу та взаємопорозуміння між сторонами.

"У стосунках з президентом Порошенком ми досконало знаємо, які питання є складними. Я сказав йому, щоб він мав до нас претензії, бо наш парламент ухвалив норми, які були оскаржені мною у Конституційному суді, бо є неточними" - сказав Дуда - і водночас звернув увагу українського колеги на те, що Україна першою ухвалила норми, які передбачають "глорифікацію" УПА. "Вони досі не змінені попри моє прохання. Я сказав йому, що слід розглядати це в однакових категоріях" - заявив президент Польщі. "У нас теж є свої застереження. Там є постаті, які ми не можемо прийняти у жодному разі", - додав він.

Ця заява демонструє один очевидний момент. Польський президент готовий почати діалог. І пропонує Україні своєрідний "обмін" - відмова від "глорифікації" УПА в обмін на скасування скандальних правок до закону про польський Інститут національної пам'яті.

Подібна готовність до початку дискусії не може не тішити. Але запропонований обмін, слід завважити, видається не надто рівноцінним. Один скандальний нормативний документ, прийнятий однією польською політичною силою, Дуда пропонує "обміняти" на відмову від ідеології, яка є частиною світогляду мешканців Західної України — і активно використовується об'єднаною Україною зараз, в період нової військової небезпеки. Це все одно, якби Україна запропонувала Польщі відмінити заборону на ексгумацію польських поховань в обмін на відмову від "глорифікації" Армії Крайової, представники якої вчинили немало військових злочинів стосовно українців. Зокрема, і в селі Сагрині, де Порошенко нещодавно відкривав меморіал. Попри заяви Дуди щодо того, що "мстили" українцям тільки цивільні поляки, акції по знищенню здійснювала саме АК та "Хлопські батальйони". Тому пропозиція Дуди щодо можливих засад припинення історичного конфлікту видається цілком неприйнятною.

Але в заяві польського президента є один важливий момент. Той, де про "постаті, які ми не можемо прийняти". Якщо польському президенту, польським патріотам чи польським історикам відомі конкретні злочини конкретних осіб з боку вояків та командирів УПА, причетних до військових злочинів— таку інформацію треба оприлюднювати. І проводити відкриті судові процеси за участю обох сторін. Простіше кажучи, вбивць і погромників можна — і потрібно — називати вбивцями і погромниками. Бодай посмертно.

А людей, які в міру сил і розуміння боролись за державний суверенітет України, і не вчинили при тому жодних кримінальних злочинів, можна (і потрібно) називати героями та патріотами. Це, здається, все, що можна вчинити щодо "глорифікації" чи "деглорифікації" українського руху опору.

Рівно ж немає сенсу говорити про "злочини армії Крайової" чи "злочини Хлопських батальйонів". Винищення українців не було програмним, статутним завданням цих організацій — як і знищення поляків не було статутним завданням УПА. Просто у АК були командири, які вважали, що мають "відплатити" українським селянам за злочини українських повстанців. До яких селяни, що ставали жертвами "відплати", зазвичай, не мали жодного стосунку. Такі командири, а також бійці, що виконували їхні накази, є такими самими військовими злочинцями, як і українські парамілітарні формування, причетні до злочинів на Волині чи Галичині. А польські цивільні, що допомагали цим військовим частинам, є такими ж погромниками, як і декотрі українці на Волині.

Натомість, тотальне звинувачення військових структур, ба більше — цілих народів у злочинах проти людяності, вчинених окремими злочинцями, є поверненням до практики колективної відповідальності. Яку, до слова, любили німецькі нацисти, перекладаючи відповідальність за дії партизан (яких не могли впіймати) на жителів довколишніх сіл (впіймати і стратити яких було незмірно легше). Можливо, двом країнам, які, поряд з Білоруссю, чи не найбільше постраждали від нацизму, слід відмовитись від такої практики бодай у стосунках між собою?

Така проста, здавалося б, логіка чомусь ніяк не приходить в голову польській стороні. Як не приходить вона в голову і багатьом українським політикам, які за закликом серця чи вказівкою російського куратора люблять поговорити про "клятих ляхів".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme