Варфоломій проти Гундяєва: Константинополь відкриває другий фронт

У ці дні в Стамбулі відбуваються воістину епохальні події. За неофіційною інформацією, Синод Вселенського патріархату на своєму черговому засіданні планує остаточно закрити питання Томосу про автокефалію для Православної церкви в Україні – і залишиться лише провести об'єднавчий собор в Києві, вибрати очільника цієї церкви та поїхати на Фанар і забрати там відповідний документ.

Але, крім цієї події учора сталася ще одна, менш помітна, але від цього не менш знакова. Варфоломій розпустив Західноєвропейський екзархат російських парафій. Що це означає і яким боком тут Московський патріархат?

Для початку давайте розберемося в дефініціях. Слово "російських" у назві цього, вже екс-екзархату окреслює не церковну, а етнічну приналежність. Для розуміння цього треба повернутися майже на 100 років тому, коли Білий рух на території знищеної більшовиками Російської республіки та сусідніх країн, таких, як УНР, програв боротьбу, і ті прихильники некомуністичної Росії, хто залишився живий, евакуювалися до Європи.

Саме для них були створені відповідні православні організації, які об'єднували православних емігрантів з Російської імперії. Протягом всього існування ці структури міняли назви і навіть приналежність (з 1965 по 1971 роки Константинополь віддавав їх у руки Московського патріархату), а з 1999 року і до вчорашнього дня вони були об'єднані відповідним томосом у Західноєвропейський екзархат російських парафій. Звісно ж, парафіянами цієї церковної структури (яка, до речі, існує паралельно із відповідними, головним чином французькою, де і знаходиться центр екзархату, православними єпархіями Константинопольського патріархату) уже давно є не тільки росіяни чи нащадки російських емігрантів першої та усіх інших хвиль. Але певний зв'язок із Росією все-таки є.

І цей зв'язок цілком могли використати у своїх цілях у Свято-Даниловому монастирі. До того ж, не так давно, на початку листопада, одна з парафій, у Флоренції, спробувала перейти із Константинопольського патріархату під юрисдикцію так званої "білої" російської церкви – РПЦЗ. Як відомо, з 2007 року, після підписання відповідного Акту про канонічне спілкування, Російська православна церква закордоном є невід'ємною самоуправною частиною "червоної", гундяєвської церкви, знаної як РПЦ. І ця невід'ємність чудово проявилася, наприклад, у реакції РПЦЗ на майбутню українську автокефалію. Нащадки білих емігрантів відверто стали на бік нащадків чекістів (мова не тільки про самого Гундяєва, а й Путіна, який – в цьому уже ніхто не сумнівається – стоїть за боротьбою РПЦ проти України), заявивши про невизнання, неканонічність і таке інше.

Звісно ж, у Константинополі зважили і на цей факт, і на флорентійську історію. А, зваживши, завдали потужного удару у відповідь. Відтепер ніякого проросійського екзархату в Західній Європі не існує. І це ще один – паралельно із українською автокефалією – болючий щиголь по гундяєвсьому носу. Який йому доведеться стерпіти, бо ніяких офіційних, канонічних засобів для відповіді у нього немає.

А якщо вийти за рамки власне церковної війни, то історія набуває додаткових пікантних фарб. Як вже було сказано, ці парафії, які пізніше зібрали у екзархат, засновували мігранти із Російської імперії, які не хотіли залишатися в комуністичній Росії/СРСР. Так звана "біла Росія", яка завжди була опонентом, антагоністом "Росії червоної". Тобто це був класичний поділ на "хороших" і "поганих русскіх". І от виявилося – насправді, не вчора, а раніше, наприклад, після антиконстантинопольських заяв РПЦЗ – що не існує ніякого поділу. Як не існує ніяких поганих і хороших русскіх. Є просто русскіє – і вони усі, якщо говорити в рамках цієї дихотомії, погані. Таким чином, Кремль, який цілком очевидно стоїть за усіма церковними атаками, власними руками знищує міф про те, що росіяни бувають притомними, що з ними можна домовлятися та співіснувати. "Зовсім ні, - говорять нам усі ці події, - якщо людина асоціює себе із Росією і русскім міром, нехай вона сто разів антикомуніст і взагалі ніколи не була на батьківщині своїх предків, вона все одно в один прекрасний момент встромить вам ножа у спину. За старовинною російською традицією".

Отже, недалеким є той час, коли усі російські церкви – незалежно від того, хто їх засновував, - а говорячи ширше, усіх росіян будуть просто гнати із цивілізованого світу. Спочатку у переносному значенні, а потім, можливо, і у прямому – тут уже все залежатиме від ступеню інфікованості цих персонажів ідеями "русского міра".