"України нема": Що насправді Сурков сказав Зеленському та українцям

Колишній співучасник створення путінської "суверенної демократії", Влад Сурков хоче отримати нову роботу в Кремлі. От тільки посада його цікавить надто вже специфічна

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
"України нема": Що насправді Сурков сказ…

Заяви відставленого Суркова про "України немає" не справили особливого враження на російський медіа-простір. Одне з двох — або тамтешні редактори не побачили в них нічого сенсаційного. Або ж навпаки, чекають вказівки з Кремля стосовно того, як поводитись із "одкровеннями нововідставленого". А всі більш-менш офіційні російські спікери відмахуються звичним формулюванням про "особисту думку". Начебто на Росії настала остаточна перемога демократії і кожен сурков може говорити рішуче все, що забажає. До цієї позиції, до речі, приєднався і керівник українського МЗС.

Натомість на пересічних українців заяви Суркова справили дуже різне враження. Від "персонаж говорить провокаційні дурниці, щоби залишитись на шпальтах газет та на язиках коментаторів після того, як отримав копняка в Кремлі" і до "відставлений Сурков говорить те, в чому всі в Москві впевнені, але не можуть висловити — в силу службових обмежень". Хоча перша версія, за великим рахунком, не виключає другої.

Але і перша, і друга версії передбачають, що вся історія з відставкою Суркова і його відходом від держслужби, всі його "медитації" і обіцянки зайнятися "виступами в рюмочних" - що все це всерйоз. Що був мовляв, "кремлівський яструб", який хотів приєднати Донбас, (а може, і не тільки Донбас) до Росії. А коли за шість років конфлікту зрозумів, що ніякого приєднання не буде, то "знудився" і пішов геть. Ну, або його вигнали — що особливої різниці ні для кого, окрім самого Суркова і не становить.

Така ситуація, на жаль, здається надто доброю для того, щоб бути правдивою. Оскільки реальний інтерес Суркова, здається, може бути інший. Він, ймовірно, і справді шукає нову роботу навзамін обридлого кураторства зон спочатку запалених, а потім заморожених Кремлем конфліктів. Нюанс у тому, що та єдина вакансія, яка реально його цікавить, не має назви. Її можна описати як "архітектор нової путінської вертикалі".

Молодий Сурков був у числі тих, хто допомагав забезпечити "гладкий перехід влади" від Бориса Єльцина до Володимира Путіна. Він же був одним із теоретиків планомірного скорочення свободи слова на Росії — аж до теперішнього її маргінального стану, налагоджування державного контролю над конкурентними олігархічними ЗМІ і багатьох, багатьох інших речей, які є засадничими в тому авторитарному багні, на яке перетворилася сучасна Росія. І от зараз, коли вирішується майбутня модальність функціонування путінської Росії Суркова залишають на третьорядній кураторській посаді, а процес формування нової реальності відбувається десь далеко за межами його компетенцій. При тому відбувається якось навдивовижу голосно й неефективно.

Путін вносить пропозицію стосовно внесення змін до російської Конституції. Ціль яких — сформулювати юридичну реальність, в якій влада чинного президента буде якось збережена, а от його відповідальність за економічний застій і падіння рівня добробуту якось саморозчиниться у повітрі. Після чого на світ з'являється "робоча група" із внесення змін до росконституції у складі 75 осіб, яка за тиждень-другий повинна обдумати, як саме модифікувати росйський основний закон. Минає місяць, кількість пропозицій стосовно змін, перевищивши число 500, продовжує стрімко зростати. Наявні пропозиції розглядають повільніше, ніж поступають нові. Картина починає нагадувати історію з ринком землі в Україні. Путін двічі зустрічається з "проектантами конституції" і по-батьківськи просить "не затягувати". Ті клацають підборами, обіцяють виправитися і просять іще з півмісяця часу.

В цій ситуації Сурков, природно, бачить свій шанс. Про що й натякає сьогодні, в тому самому інтерв'ю, де озвучує своє марення про місце України в світовому порядку. Зокрема, Сурков пропонує фактично скасувати місцеве самоврядування на Росії, "заново почати" відлік президентських термінів Путіна, і зробити чимало інших прецікавих речей. Явно натякаючи при тому, що зможе зробити все це простіше й легше, ніж наявна "конституційна комісія".

І якщо хтось, як міністр Пристайко, думає, що Сурков — це "просто приватна особа",  на нього чекає розчарування,  оскільки на пропозиції Суркова російський сенатор Андрій Клішас, співголова конституційної комісії, відповідає за лічені години — чи не швидше, ніж на зауваження Путіна.

Тому які б дурниці про своє майбутнє не озвучував би "відставлений" Сурков, він був, є і надовго залишиться органічною частиною московського політичного ландшафту. Це якщо не повернеться до роботи архітектора тієї реальності. А його погляд на Україну — рівно як і ступінь впливу його ідей на російський політичний процес — це те, про що не варто забувати українській "партії миру". Якій би дуже хотілося, щоби все це було "просто приватними заявами".

Якими слова Суркова, звичайно, не є.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"