Ліквідація посади Волкера: Чому в США вирішили жити без спецпредставника по Україні

Про те, що посада спеціального представника Державного департаменту США з питань України після відставки Курта Волкера на довший час може залишитись вакантною, в принципі, підозрювали всі. Але свіжі плітки з Держдепу, оприлюднені в Politico, змальовують ситуацію в далеко темніших тонах.

Якщо вірити джерелам журналістів, то посадовці зовнішньополітичного відомства США в приватних розмовах констатують, що посада Волкера, швидше за все, буде скасована. При тому це трапиться не через якісь принципові міркування, а через те, що буде фактично неможливо знайти когось, хто був би готовий зайняти це місце.

"Важко знайти хоч когось, хто погодиться торкнутися цієї роботи навіть десятифунтовою палицею", – повідомляють журналістам джерела в дипломатичному середовищі США.

І зрозуміти подібну позицію американських дипломатів, звичайно, можна. Оскільки посада представника по Україні і без того ніколи не виглядала синекурою. Хоча б в силу того, що досягнути, наприклад, успіху в модерації україно-російських переговорів наразі видається неможливим. Але зараз ця посада стала реальною кар’єрною пасткою для кожного, хто захоче її обійняти.

І тут є вельми показовим приклад Волкера, який займався Україною на неповну ставку і без оплати, а в результаті опинився під вогнем Конгресу, який хоче компромату на Трампа, з одного боку, і трампівської команди, яка хоче вигідних для себе свідчень посадовця – з іншого. В результаті обидві сторони на публіку голосно хвалять кожну заяву допитуваних Конгресом дипломатів, стверджуючи, що ця заява демонструє саме їхню правоту. А щасливі заявники твердо розуміють, що з такими плямами на репутації їхня наступна дипломатична місія буде хіба на острів з людожерами. І якщо посол США до ЄС Гордон Сондленд, який замастився в цій історії навіть гірше за Волкера, зможе повернутись до своїх готелів та мільйонних статків, то кадрові дипломати без власного бізнесу змушені думати і про перспективи свого існування.

При тому, якщо абстрагуватись від приватних проблем американських дипломатів і подивитися на історію з точки зору України, все виглядатиме ненабагато краще. Ліквідація посади спецпредставника по Україні – і розподіл його обов’язків серед інших чиновників Держдепартаменту, чия робота стосується України – нітрохи не зменшить "токсичність" цієї теми. При тому що можливості для уникання активності в цій сфері у "непрофільних" дипломатів будуть незрівнянно більшими, ніж у Волкера. Що фактично неминуче призведе до ослаблення дипломатичної активності США в українських справах. Наприклад, формат "Сурков-Волкер" зникне назавжди – в силу відсутності "нового Волкера". При тому не можна сказати, що цей формат і дотепер демонстрував небачену ефективність, але певні гарантії стримування апетитів російської сторони на Донбасі він міг і давати.

Достатньо сміливо проводити якусь політичну лінію у стосунках з Україною може собі дозволити хіба Конгрес. Що може позитивно вплинути на розмір ймовірної військової допомоги для України. А після історії з Трампом навряд чи знайдеться багато охочих цю допомогу "пригальмовувати".

Але питання дипломатичної підтримки України у справі розв’язання україно-російського конфлікту, в силу обставин, тепер майже цілковито входить в залежність від "нормандського формату". В якому у списку вельми формальних союзників Києва залишається Еммануель Макрон, котрий періодично розповідає про "українські банди", "смерть НАТО" і "потребу діалогом із Путіним", та Ангела Меркель – яка просто потиху готується до пенсії, періодично намагаючись розібратися зі своїми багаточисельними "політичними спадкоємицями". Тому в найближчий рік, впродовж якого чи то Трамп залишиться господарем Білого дому, чи то американські політичні еліти будуть надто заклопотані його виселенням, Києву залишається надіятися, здебільшого, на власні сили.