Литва визнала Тихановську президенткою Білорусі: Чи допоможе це скинути Лукашенка

Вчорашнє одноголосне рішення литовського Сейму визнати опозиціонерку Світлану Тихановську національно обраною лідеркою Білорусі, а Лукашенка – нелегітимним керівником країни, викликало стійке відчуття дежавю. У дуже схожий спосіб 20 років тому, коли 21 липня 1999-го депутати Верховної Ради тоді ще Білоруської РСР, прихильники конституції редакції 1994 року, визнали Лукашенка нелегітимним і призначили Семена Шарецького виконувачем обов'язків президента Республіки Білорусь, останньому довелося спішно покинути країну. З кінця липня 1999 Шарецький жив у Вільнюсі – і там також вважався главою Білорусі. Йому навіть була надана державна охорона. 

Єдина, але істотна різниця полягає хіба в тому, що тоді президента призначила Верховна Рада Білорусі, а тепер – литовський Сейм. Що, насправді, не найкращим чином свідчить про розвиток демократичних інституцій в Білорусі впродовж останніх 20 років. Про білоруський парламент тепер взагалі якось ніхто вже й не згадує. 

З іншого боку, тоді ситуація з Шарецьким, таким самим партфункціонером та екс-головою колгоспу, як і Лукашенко, трішки скидалася на фарс. В той час як цьогорічні змагання білорусів за демократію в своїй країні мають явний і беззаперечний трагічний тон. Звичайно, хотілось б припустити, що слідом за литовським визнанням Тихановської аналогічне рішення приймуть і всі інші довколишні країни, а переляканий Лукашенко з автоматом і вертольотом вирушить у бік Ростова. Але жодних реальних підстав сподіватися на щось подібне, звичайно, немає. 

І річ не тільки в тому, що у ЄС ніхто окрім країн Балтії наразі не збирається визнавати Тихановську. Там і Лукашенка поки що в санкційні списки не внесли. Річ у тому, що по-справжньому звільнити Білорусь від Лукашенка можна тільки в Білорусі. Все інше – не більше, ніж дипломатична демонстрація підтримки.

Напевно, найяскравішим аналогом ситуації в Білорусі може стати історія з Венесуелою. Де опозиціонера Хуана Гуайдо в якості президента визнала не самотня Литва, а США та ЄС. Минуло чимало місяців – і банда Мадуро, якого визнали нелегітимним практично всі адекватні країни включно з Україною,  продовжує робити з країною все те саме , що робила до початку власної нелегітимності. Єдиною реальною геополітичною зміною стало хіба що зростання залежності венесуельського режиму від Росії. 
Та й Шарецькому, до речі, не сильно допоміг період його "литовського президентства". Невдовзі він емігрував до США, махнувши рукою на свої політичні перспективи у Білорусі. 

Хоча сказати, що жест литовських депутатів цілком позбавлений сенсу, також було б неправдою. Оскільки знак солідарності і підтримки для учасників протестів у Білорусі зараз може бути важливішим і потрібнішим, ніж мільйони євро, які пропонувала їм Європа – і від яких вони відмовилися. 

При тому слід визнати, що теперішнє керівництво України за жодних умов не приєднається до литовської ініціативи. "Міцні господарники" згадають про багатомільярдний товарообіг між нашими державами. Так ніби білоруси торгують з нами легітимністю Лукашенка, і коли вона закінчиться – торгівля мертво зупиниться. 

Та й романтиків, здатних підтримати красивий, хай і не надто прагматичний  крок, у чинному українському МЗС, здається, залишилося небагато. А якби і знайшлись такі – то до них неодмінно прийшли б "гінці" із Офісу президента, і повідомили, що загострення стосунків з Білоруссю і, особливо, з Росією, для нас зараз не на часі.