Найбільша угода ЄС: Чи вдасться потіснити Путіна і Трампа у Південній Америці

Після 20 років підготовчої роботи Європейський союз підписав найбільшу за всю свою історію торговельну угоду. ЇЇ параметри вражають – узгоджена зона вільної торгівлі має населення у близько 800 млн осіб, і сукупний ВВП в $21 трлн. Простіше кажучи, вона охоплює чверть всієї світової економіки.

Завдяки угоді, європейські компанії отримають спрощений доступ на ринки чотирьох країн Південної Америки з населенням в 260 млн чоловік. Натомість Бразилія, Аргентина, Парагвай і Уругвай - пільговий доступ до півмільярда європейських споживачів. Угода охоплює такі сфери, як сільскогосподарський експорт, машинобудування, виноробство, фармацевтична промисловість, та чимало інших.

Звичайно, така колосальна зона вільної торгівлі реально запрацює не одразу – для початку її функціонування у кожній конкретній країні-учасниці потрібна іще ратифікація законодавчим органом цієї держави. Але якщо врахувати той факт, що переважна більшість зауважень держав були враховані, шанси на зрив угоди парламентами є мінімальні. Хоча в окремих європейських державах – зокрема, у Франції – фермери і побоюються конкуренції з боку латиноамериканської сільгосппродукції, але політичної погоди те незадоволення не зробить. Істотна опозиція угоді існує тільки в Ірландії – але, зважаючи на масштаб ймовірного економічного виграшу від реалізації угоди, в Брюсселі та Берліні зуміють, скоріше за все, знайти спокусливі пряники для ірландців.

Хоча б тому, що керівництво ЄС ставиться до укладення угоди як до особистої перемоги. "Це - історичний момент, і повірте, я ретельно підібрав слова, - сказав президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. - Угода заощадить обом сторонам 4 млрд євро мит на рік, що робить її найбільшою в історії ЄС. Серед наростаючої напруженості в міжнародній торгівлі ми посилаємо нашим американським партнерам чіткий сигнал про те, що ми підтримуємо гру за правилами".

Очевидно, що Юнкер згадав про США, які не мають жодного формального стосунку до укладеної угоди, не випадково. Просто представникам Брюсселю, вочевидь, приємно продемонструвати Вашингтону, що реальний прибуток національні економіки можуть отримувати не від протекціонізму, а від зняття додаткових митних та тарифних бар’єрів. І та протекціоністська істерика, на якій збудував свою економічну програму Дональд Трамп (вона, слід віддати належне, принесла йому перемогу), не похитнула готовність євробюрократів будувати глобальний і вільний ринок. І хоч США й поховали амбітну ідею трансатлантичної зони вільної торгівлі з ЄС, Брюссель впродовж кількох років зумів створити ЗВТ з Канадою, Японією та країнами Латинської Америки.

А іншим, можливо, менш афішованим, але від того не менш очевидним результатом створення зони вільної торгівлі, є можливість протидіяти економічній інтеграції південноамериканських країн з Росією. Безмитна торгівля може здаватись далеко слабшим варіантом протидії Росії ніж, наприклад, американські санкції. Але на відміну від них вона приносить прибутки, а не збитки – тому і підтримувати її будуть навіть найпрагматичніші з європейських лідерів.

Натомість зменшення кількості економічних зв'язків з Росією, де "захист вітчизняного виробника" зараз зазнає не меншого ренесансу, ніж у США — це хоч і не гарантія геополітичної незаангажованості південноамериканських держав, але сильний аргумент на її користь.

Хоча, звичайно, дивлячись на досягнення європейської дипломатії, не полишає відчуття легкого роздратування. Бо США, які здійснюють адекватну силову політику стримування Путіна, роблять чимало для того, щоб підірвати глобальну економіку та посилити торгівельні й фінансові чвари між демократичними державами Заходу. Натомість ЄС, посадовці якого проводять зважену й масштабну політику глобалізації економіки й підтримки відкритих ринків, стосовно геополітичного і силового стримування Росії поводиться з злочинною легковажністю та недалекоглядністю. Світ, здається, таки недосконалий.