Удар по “найближчому колу”: Чи матимуть ефект санкції проти поплічників Путіна

Після непростих семигодинних дебатів ЄС таки ввів санкції проти шести громадян Росії, причетних до отруєння Навального, і проти однієї організації, де виготовили отруту.

Вчорашня інформація The New York Times виявилася правдивою — у список потрапили прізвища директора ФСБ Олександра Бортнікова, першого заступника глави адміністрації російського президента Сергія Кирієнко, заступників міністра оборони Росії Олексія Криворучко та Павла Попова. А також посадовці рангом понижче — Андрій Ярін та представник Путіна в Сибірському федеральному окрузі Сергій Міняйло. Ще під санкціями опинився Державний науково-дослідний інститут органічної хімії і технології, де, за даними західних спецслужб, і виготовили гидоту.

Із Москви, як водиться, огризнулися про те, що санкції є "усвідомленим і недружнім кроком стосовно Росії". І пообіцяли "адекватно відреагувати". Що не завадило Великій Британії та Норвегії приєднатися до санкцій.

При тому європейські дипломати були вимушені чітко аргументувати своє рішення — в іншому випадку, фігуранти санкційного списку могли б оспорити його в будь-якому суді ЄС. Ці обґрунтування, до слова, непогано демонструють один простий факт. В Європі розуміють, що до справи Навального була причетна уся путінська виконавча вертикаль. Наприклад, із двох підсанкційних заступників Шойгу один був відповідальний за програму знищення хімічної зброї, а інший — за дослідницькі проекти російського оборонного відомства, дотичні до хімічної зброї.

Зворушливо виглядає у списку прізвище Кірієнко. В часи Єльцина він був символом молодих, ліберально налаштованих технократів, які мали назавжди змінити Росію. Не склалося. Тепер Кірієнко теж під санкціями – за співучасть у використанні хімічної зброї проти опозиційного політика. Молодість та лібералізм облетіли з нього, як сухозлітка, і від його технократичності виразно відгонить "Новічком".

Втім, іще більш зворушливо виглядає той факт, що відстеживши всіх високопоставлених співучасників злочину, в Брюсселі скромно не помітили замовника. Так ніби це двом замміністрам оборони чи представнику Путіна в Сибірському окрузі настільки заважав жити Навальний, що вони вирішили його отруїти. І залучили до цієї операції половину путінської адміністрації. Без Путіна, звичайно. Проти нього ніхто ж санкцій не вводив.

Такий підхід до справи називається вибірковим правосуддям. Або ж спробою збрехати самим собі. Цілком ідентичного підходу намагалися дотримуватися в Брюсселі і в ситуації з санкціями проти білоруських посадовців. Але в останню мить схаменулися. Цього ж разу сталося інакше.

На тлі впертого "непомічання" замовника злочину якось навіть не дивує той факт, що проти частини фігурантів сьогоднішнього списку  санкції вводяться вже не вперше.

Втім, на тлі подібного торжества дипломатичної винахідливості у справі саботажу антиросійських заходів було прийняте і одне виважене рішення. Про санкції проти "путінського кухаря" Пригожина. Приводом, щоправда, стали не його стосунки з Навальним (які теж простими не назвеш) – а постачання зброї та інші форми втручання у збройний конфлікт у Лівії.

Звичайно, це рішення навряд чи стане для нього несподіванкою. І значної кількості активів, записаних безпосередньо на його ім'я, знайти в Європі теж навряд чи вдасться. Але наявність його прізвища в санкційних списках життя Пригожину таки зіпсує. Бо, на відміну від фахівців із використання отрут, його фінансові інтереси просуваються далеко за межі Росії. І оперативні фінансові маневри за умов надмірної уваги з боку органів фіскальної розвідки – при тому не так може навіть європейської, як американської – здійснювати стане значно складніше. Багатошарові офшорні "прокладки" та потреба їх адмініструвати коштують грошей, і при тому сповільнюють чимало транзакцій.

Тому чергова санкційна атака може потішити українців як мінімум двома фактами. По-перше, один із путінських олігархів, активно задіяних в геополітичних авантюрах Кремля – в тому числі, і в Україні – під неї таки втрапив. А другий позитивний момент полягає в тому, що ситуація з Навальним показала – якась мінімальна доза єдності та керованості в ЄС, як не крути, залишилась. Невідомо якою ціною, але консенсусне рішення європейської спільноти стосовно традиційно людожерської політичної практики в Росії все-таки було прийняте.