Тригодинне прощання: Чи досягла Меркель своїх цілей у Москві

Зустріч Володимира Путіна з Ангелою Меркель у так званому "Великому Кремлівському палаці", щедро декорованому сусальним золотом та іншими атрибутами російської "розкоші та величі", почалася оригінально. Путін, граючи роль "хлібосольного господаря", раптом почав розповідати про небачений підйом німецько-російських стосунків. І про те, що Німеччина залишається другим після Китаю торговельним партнером Росії. Що, загалом, є правдою. І про те, що у дипломатичних стосунках між державами "працюють всі механізми". Що є відвертою неправдою, оскільки чимало видів співпраці як в дипломатичному форматі, так і в громадському було згорнуто, значна частина німецьких недержавних організацій були оголошені "небажаними на території Росії", Німеччина вийшла з "Петербурзького діалогу", Берлін звинувачує Москву у вбивствах на своїй території і так далі.

На ці прояви путінської гостинності Меркель відповіла коротко і вельми двозначно: "Це мій прощальний візит, і я цьому дуже рада". Після чого перейшла до переліку тем для обговорення, особливо наголосивши, що підніматиме питання громадянського суспільства, недержавних організацій, та інші не надто приємні для російського лідера моменти.

На прес-конференції Володимир Путін також був багатослівним. В черговий раз розповівши про колосальні масштаби німецько-російської торгівлі, він перейшов і до суті переговорів.

Стосовно Афганістану, Путін фактично запропонував махнути на нього рукою, тому що "рух Талібан контролює сьогодні практично всю територію країни, включаючи столицю. Це реалії, і саме з цих реалій потрібно виходити". При тому російський президент не пропустив нагоди покартати Захід за спроби експорту демократії: "Потрібно припинити безвідповідальну політику із нав'язування ззовні чиїхось сторонніх цінностей, прагнення будувати в інших країнах демократії за чужими "лекалами", не враховуючи ні історичні, ні національні, ні релігійні особливості". Втім, Путін не поспішає зарахувати талібів у друзі, оскільки заявив, що "особливо важливо зараз не допустити проникнення терористів всіх мастей на території суміжних з Афганістаном держав, в тому числі, й під видом біженців".

Ключовою для українців, звісно, була частина, присвячена конфлікту на Донбасі. І тут чекало повне розчарування — оскільки російський президент практично слово в слово повторив тези, озвучені вчора під час телефонної розмови з його французьким колегою. І про "серйозну стурбованість зростанням напруженості на лінії зіткнення", відповідальність за яку Путін, звісно, переклав на Україну. І про "цілу низку законів і підзаконних актів, що по своїй суті суперечать Мінським угодам". І навіть теза "складається враження, що керівництво цієї країни вирішило в принципі відмовитися від мирного вирішення ситуації" у різних варіаціях звучала далеко неодноразово. Простіше кажучи, російський президент, озвучивши завчений текст, продемонстрував неможливість будь-якого розвитку дискусії на цю тему.

Стосовно Білорусі Путін також заявив, що "суперечності всередині білоруського суспільства можуть бути вирішені тільки в рамках конституційно-правового поля і виключно самими білорусами без зовнішнього втручання". Простіше кажучи, запевнив, що, по мірі сил, не дозволятиме Європі якось впливати на репресивну машину білоруського де-факто президента, який з граційністю та послідовністю бульдозера буквально знищує не тільки політичних конкурентів, але й всіх, хто міг би підтримати опозицію бодай теоретично.

Стосовно Навального, про якого Меркель таки нагадала сьогодні російському президентові, Путін заявив, що "фігурант" засуджений за "кримінальні правопорушення щодо іноземних партнерів", а не за політичну діяльність — та й по всьому.

Стосовно транзиту газу, Путін заявив, що Росія в принципі готова продовжити прокачку через Україну після 2024 року попри запуск "Північного потоку — 2". От тільки для цього Москва "повинна отримати відповідь, у тому числі, від наших європейських партнерів, скільки ж вони готові у нас закуповувати", бо "з врахуванням "зеленого" порядку денного, який, по суті, вже втілюється в Європі, у нас стоїть питання: чи будуть у нас взагалі закуповувати газ і скільки?". Простіше кажучи, відповідальність за рівень прокачки газу через Україну російський президент переклав на Європу. Мовляв, якщо купуватимуть стільки, що всі російські газогони будуть задіяні, і захочуть ще трохи більше — то й через Україну продавати будемо. А ні — так і ні, самі винні.

Після подібних заяв тези Ангели Меркель про те, що вона до останнього патрона — пардон, до останнього дня на посаді канцлера – буде "виступати за те, щоб територіальна цілісність України могла бути гарантована", виглядала як чесне підтвердження факту провалу переговорів. В ході яких жодної загрози для цієї цілісності не вдалося не те що зняти — а навіть на якусь дещицю послабити.

Узагальнюючи, в розмові з Меркель Путін легко й охоче погоджується на співпрацю в тих питаннях, де вплив Росії на ситуацію наразі є мінімальним (на кшталт Афганістану), чи там, де ситуація є непринциповою для Москви (на кшталт Лівії).

Натомість питання війни на Донбасі, терористичних методів підтримуваного Кремлем Лукашенка, не кажучи вже про політичні права та свободи самих росіян — це ті теми, на які дискусії з Путіним цілковито позбавлені сенсу. Такою наразі є геополітична реальність, і змінити її шляхом переговорів із російським президентом не видається можливим.